Що таке злочин? Чи впевнені ви, що знаєте відповідь на це запитання? «Злочинець!» – кричав Понтій Пілат на Ісуса. Але хто з них насправді був злочинцем? Той, хто порушував закони Риму, чи той, хто сумлінно виконуючи їх, відправив месію на хрест? Іноді ми поспішаємо наклеювати на людей ярлики.

Сьогодні у редакторській колонці я не буду розповідати про журнал та статті, які наповнюють його. Ви самі зможете все оцінити. Я спробую поговорити з вами, шановні читачі, про терпимість та співчуття.
Дивна тема для журналу «Кримінальне чтиво», чи не так? Видання про злочини та злочинців, а редактор торочить про співчуття, так, ніби молитовників начитався. Тут треба обурюватися, ганьбити, викривати…
Все це потрібно, але сьогодні я почну власне зі співчуття, співчуття до тих, хто опинився за ґратами.
Я далекий від того, щоб виправдовувати кожного в’язня. Наївно думати, що в’язниці наповнені янголами. Але серед засуджених навіть по надзвичайно серйозних статтях є невинні люди та люди, які стали жертвою обставин.
Чи можна засуджувати людину, яка дала в морду негіднику? За кримінальним кодексом – так, а по совісті, поклавши руку на серце? Батько, який вбив ґвалтівника своєї дитини вчинив тяжкий злочин… Шановні батьки, чи є серед вас хтось, хто не зрозуміє його?
Кримінальний кодекс не може враховувати таке почуття, як розуміння та співчуття. Кодекс містить статті, в яких докладно описано, які дії треба вважати злочином. Не мають права на емоції правоохоронці та судді, бо закон суворий, але це закон. Право на розуміння та співчуття маємо ми з вами. Маємо, але рідко ним користуємося.
Що ви відчуваєте, коли дізнаєтеся, що людина, яка стоїть поруч з вам, сиділа у в’язниці? Переважна більшість людей, які не сиділи, відчувають страх.
Дивно, але страху не було до того моменту, доки ви не дізналися про минуле цієї людини. Вона була привітною, адекватною, цікавою. То що ж змінилося? Небагато. Ви помітили клеймо, яке поставила на ній людська упередженість.
Звичайно, не варто довіряти колишньому в’язню на всі 100%, як, до речі, і будь-якій іншій малознайомій людині, але спробуйте не мислити штампами.
У житті кожного з нас присутні біль та страждання. Біль людини, позбавленої волі, у кілька разів сильніший. Причина цього болю не в жахливих умовах утримування і не в жорстокості пенітенціарної системи, хоча і це не варто скидати з рахунків. Як правило, трагедія в’язня – в обмеженості спілкування з близькими людьми. Уявіть, що ви опинилися в тюрмі (в нашій країні від тюрми та суми зарікатися не варто), і ваші діти ростуть без вас. Доки закінчиться ваш строк, вони будуть вже дорослими. Друзі забудуть про вас, бізнес розвалиться, а сім’я… Не кожна дружина буде чекати свого коханого 10 чи й менше років.
На волі у вас не залишається нікого. За 10 років світ значно змінився, і вам незнайомі ці зміни. На додачу до всього цього, люди сахаються від вас, як від прокаженого.
Світ ненавидить вас, то чи будете ви любити світ? Ніхто не чекає на вас тут, то що ви втратите, скоївши ще один злочин? Волю? А чи потрібна вам така воля?
Досить великий відсоток злочинців, після відбування великого строку, знову, зумисне, скоюють злочин, щоб опинитися за ґратами – у зрозумілому, звичному для них світі. Можливо, це стається тому, що вони не відчули до себе співчуття?
Буває, що доля іншої людини залежить від вашої посмішки, вашої терпимості.
Не судіть та не судимими будете.

Із повагою, редактор Влад Якушев