Звички та стереотипи – рамки, за межі яких ми не наважуємося вийти. Із цієї причини людина, яка асоціює себе зі своєю звичкою, тобто, яка не усвідомлює, хто насправді маніпулює її розумом і тілом, сама перетворюється на ходячий шаблон. Саме віра в стереотипи та шаблони не дає людям, які довгий час перебували за ґратами, адаптуватися на волі і почати нове життя. Як подолати самого себе?
Про це однаково цікавою буде дізнатися як колишньому ЗК, так і людині, яка не потрапляли за ґрати.

Народившись, людина відразу стає заручником традицій та звичок, властивих етнокультурні, до якої належать її батьки, або місцю народження. Суспільство, колектив, община обмежують нас у думках та вчинках. Деякі з цих обмежень є корисними, адже вони необхідні для існування суспільства загалом. Але, попри розуміння цього, треба розуміти й те, що суспільству не так вже й цікава вільна, мисляча людина. Виживання виду важливіше за виживання окремого індивіда, а власне про цього одинокого представника суспільства і піде мова.
Опинившись за ґратами, людина потрапляє в інше суспільство, з іншими законами, і тому людям, які відбули там довший час, важко адаптуватися до життя на волі. Адже вони вийшли, тягнучи за собою величезний багаж непотрібних у «вільному» суспільстві звичок, і опинилися у світі людей, обмежених нав’язаними суспільством стереотипами.
А тепер простіше. Ось вона свобода. Ви до неї не звикли і вам тут не раді.
Ви можете визнати, що вже не здатні повернутися до життя у цьому суспільстві, і опуститися, скоїти злочин і знову заховатися за ґратами, або спробувати вижити тут і навчитися отримувати від життя задоволення.
Якщо ви вибрали третій варіант, вам доведеться відмовитися від багатьох звичок і зламати безліч стереотипів – тобто змінитися.

Надзавдання – жити
Так, по справжньому змінитися надзвичайно важко, але це правило діє лише до певного моменту. І цей момент настає, коли людина опиняється в екстремальній (стресовій) ситуації, що триває невизначено довгий час. Ця умова радикально змінює її внутрішній стан.
Єдине, що нас реально стримує – це страх позбутися якихось матеріальних благ, положення тощо. Коли людині нічого втрачати, вона знаходить мужність. Все це вивільняє з її внутрішніх резервів величезну кількість психічної енергії, цілком достатньої для вирішення будь-яких поставлених завдань.
Отже, насамперед вам треба поставити для себе надзавдання – вижити!
Як його виконати?
Перестати оцінювати події з позиції жертви. Не важливо, жертви несправедливості, обставин чи чогось іншого. Оцінювати своє положення дуже песимістично, як і впадати в ейфорію, не треба. Найкраще триматися ближче до середини.
Відкинути все зайве і непотрібне. У вашому списку повинні залишитися лише вкрай необхідні моделі поведінки. Решта має бути безжально викреслена з вашого життя, якщо, звичайно, ви не хочете знову опинитися там, звідки недавно вийшли. Місця ув’язнення можуть стати хорошою школою життя, якщо ви не повертаєтеся туди повторно. Треба забути все, що хоч в найменшому ступені відводить вас убік від головної мети – виживання.
Не виснажуйте себе та інших. Нові знайомі або товариші, які у вас з’являться, – це не привід цілий день перебувати разом або регулярно зустрічатися без необхідності. Такі безцільні зустрічі, зрештою, виснажать і вас, і їх. Не створюйте боргів – це відноситься не тільки до речей матеріального плану, а й до абстрактних психологічних, завжди повертайте хороше відношення або навіть просто посмішку, нехай краще вам будуть винні, ніж ви.
Не фіксуйте свою увагу безперервно протягом довгого часу на чому б то не було, чи то відносини з іншою людиною, чи якась діяльність, чи улюблене заняття. Тривала концентрація, якщо тільки це не спеціально збудовані тренувальні алгоритми, веде до зниження тонусу і втрати активності.
Під час спілкування створіть внутрішній простір, в який не повинен заходити ніхто. Помістіть туди якомога більше понять зі свого старого життя. Це, як комора в будинку, куди зносяться всі непотрібні пожитки. Вони лежать там деякий час перед тим, як їх викинуть, і немає жодної потреби демонструвати цей мотлох своїм гостям.
Наступний крок – сподівайтеся тільки на себе. Все, що відбувається навколо нас, є результатом наших дій. Винних у наших проблемах не існує в принципі. Це дуже шкідлива ілюзія – шукати відповідальних за свої помилки. Будь-яка дія, розпочата нами, має спиратися тільки на нашу особисту волю, і вся відповідальність за результат лягає лише на нас. З’ясування досить простої, але важливої істини, що все, що відбувається, є продовженням наших вчинків, відразу звільняє нас від безлічі непотрібних конфліктів, як зовнішніх, так і внутрішніх, і економить масу енергії. Необхідно твердо знати, з якою метою робиться той чи інший крок.
Розхлябаність і спонтанні вчинки – погані товариші у ваших теперішній умовах. Часто доводиться чути доводи про випадковість тих чи інших подій, де як арґумент наводиться приклад про цеглу, що падає з даху на голову. Метою статті не є з’ясування ступенів взаємодії долі й вільної волі. Але хтось із мудрих сказав, що цегла просто так нікому на голову не падає.
Далі: треба позбавиться від непотрібних знайомств, особливо від тих, які хоч якось пов’язані з кримінальним минулим. Автор в жодному разі не закликає утікати від людей чи йти у ченці. Мається на увазі, що ви, як істота суспільна, пов’язані із собі подібними незліченними нитками зобов’язань, традицій, ритуалів, здатні усвідомлювати і селекціонувати ці зв’язки. І навпаки, відсутність осмислення та відбору, безумовно перетворюють індивідуума в безвольну маріонетку, нездатну йти своїм власним шляхом.
Чіткість у знайомствах – якість важлива при будь-яких життєвих розкладах. Оточення дуже активно і жорстко впливає на нашу поведінку і сприйняття, роблячи це поетапно і непомітно, саме тому не треба ускладнювати собі і без того нелегке становище, в якому ви опинилися, і витрачати життєві сили на непотрібні знайомства і зайве спілкування.
Початковий імпульс, який ми отримали, може з часом згаснути, загрузнувши в закостенілому середовищі людської інертності. Необхідно усвідомити, що так званий макет нашої особистості, який існує у свідомості знайомих і друзів, залишиться незмінним до самого кінця. Тобто, інакше кажучи, думка складена про нас, неважливо – реально чи помилково, практично не підлягає перегляду. Із цієї, часто хибної, уяви й виникає несприйняття нашого нового життєвого циклу. Вкладати ж сили у ламання чиїхось уявлень, в переважній більшості випадків, виявляється недоцільним. Тому рекомендація для колишнього ув’язненого, який залишився без житла і засобів до існування, може бути такою – не «тріть шкуру» в місцях, де вас всі знають, якщо не хочете незабаром повернуться до того, з чого почали. Найкраще змінити місце перебування, виїхати в інше місто або село, оселиться в лісі або степу. Наприклад, в селі набагато легше, ніж у місті, знайти житло і роботу для людини без спеціальності.

Із чистого листа
Новий життєвий цикл, про який ми говоримо, легше починати в новому місці. Без зайвого вантажу ілюзорних зобов’язань, даних самому собі невідомо навіщо. Але все це ні до чого не призведе, якщо ви притягнете із собою на нове місце свої старі звички. Тоді там незабаром з’являться точні копії осіб із вашого колишнього оточення, так звані проекції вашого актуального загальнопсихологічного стану. Від себе не втечеш. Ця аксіома, до речі, придатна для цього абзацу. Просто зміна навколишнього оточення без зміни внутрішньої моделі світосприйняття ні до чого не приводить, – необхідні вчинки, спрямовані на трансформацію поведінкових шаблонів. Нехай дрібниця, введена вами в ваше повсякденне життя, трохи видозмінює його. Непотрібна дрібниця відкинута вами, яка відслужила свій термін, звільнить місце для нового. Надбане вміння, яке прийде на зміну старій звичці, може істотно змінити оцінку навколишньої дійсності. І ще – по цій дорозі не скачуть галопом, нею йдуть обережно, маленькими кроками. Якщо ви читали «Пікнік на узбіччі» братів Стругацьких і пам’ятаєте, як головний герой поводив себе під час своїх вилазок в «зону», то зрозумієте загальну ідею освоєння нових принципів.
Складіть загальний портрет своєї особистості. Практично будь-якій моделі вашої поведінки, якщо це тільки не вроджена форма і не безумовні рефлекси, при певних умовах притаманна тенденція до зміни. Саме на цьому заснована суть зміни алгоритму поведінкових шаблонів. Необхідна концентрація і регулярні зусилля. Для цих цілей існують попередні кроки, перераховані вище. Без них на таку внутрішню роботу просто не вистачить сил. Вони робляться саме для того, щоб зекономити необхідну кількість енергії на зміну і перебудову внутрішніх психологічних зв’язків.
Поради спрямовані на оптимізацію енергетичної системи людського організму. Тут буде доречна аналогія з електростанцією, що обслуговує міський район, в якому місцева влада побудували фабрику або завод з великими виробничими потужностями. Після запуску нового об’єкта, в районі неминуче виникнуть проблеми з електропостачанням, оскільки колишньої потужності станції буде не вистачати для зрослої кількості споживачів. Отже, неминуче виникне необхідність або у збільшенні потужності електростанції, або у знеструмленні другорядних об’єктів. Якщо виходити з наведеної аналогії, то ви будете займатися саме відключенням непріоритетних об’єктів.
Кроки, описані на цих сторінках, не означають, що існує якась жорстка послідовність дій, оскільки будь-яка застигла, незмінна конструкція є структурою мертвонародженою або нежиттєздатною. Те, що сьогодні ми бачимо на першому місці, завтра може виявитися на другому або на останньому. Не створювання шаблонів стосується чого завгодно, починаючи від звички спльовувати крізь зуби при виникненні будь-якої дратівливої ситуації, до звички все розкласти по поличках і логічно обґрунтувати, відчуваючи внутрішню потребу в порядку, навіть, коли це йде нам на шкоду. Світ має свій устрій, в якому наша прямолінійна бінарна логіка займає далеко не перші місця.
Ця стаття була задумана, як поради з реабілітації після тюремного ув’язнення для людей, що опинилися у важкому матеріальному становищі. І написана вона для тих, хто вирішив «зав’язати», бо суб’єкти, які хочуть продовжити свою колишню професійну кар’єру, моїх консультацій не потребують.
Автору не подобається термін реабілітація в тому контексті, в якому він зазвичай інтерпретується, а саме: як відновлення втраченого. Питання, чи завжди варто відбудовувати те, що було зруйноване, час від часу постає перед кожним із нас. Можливо, що доля сьогодні дає нам єдиний шанс, – замість відновлення старого і віджилого зґенерувати щось нове. Ідея переродження стара, як світ, і людина, що вирішила внести зміни в своє життя, знайде безліч книг і підручників, присвячених цьому питанню. Ця тема є найбільш опрацьованою і безперервно розвивається. Давати конкретні рекомендації щодо авторів, напрямів і шкіл некоректно, бо це справа суто індивідуальна. Автор усвідомлює, що мізерно мала кількість людей здатна виконати ту величезну внутрішню роботу, начерки якої були наведені у статті, але тим не менше надія, що його досвід може згодитися навіть одному з мільйона, спонукала написати ці рядки.
Тут не було наведено деякі фундаментальні, з погляду автора, принципи, оскільки цього не дозволяє обмежений обсяг журнальної статті. Просте ж їх згадування без поглибленого аналізу та вивчення може породити невірні тлумачення. Отже, публікація не може бути витлумачена як навчальна, оскільки створена лише для попереднього ознайомлення з питанням і для початкового поштовху в напрямі зміни внутрішнього стану. Застосовувати лише задля цікавості на практиці пункти, наведені в цьому огляді, не рекомендується.

Альбрехт ФЛОЗЕНБЕРҐ