Торгівля зброєю – світова практика. Її здійснюють і потужні національні корпорації і невеликі фірми. Але існують і так звані “чорні дилери” – люди, які організовують ланцюг із зацікавлених осіб та організацій, і продають зброю на свій страх і ризик незаконним режимам, терористичним організаціям і іншим нелеґальним структурам. Завдяки низці нескінченних військових конфліктів, попит на їх товар існує завжди.Малабо – це колоніальна архітектура в іспанському стилі і незабутній малиново-прозорий захід. Це нічний гул океану і мусон, що приносить запах риби і мокрих сіток із порту гвінейської столиці. Малабо – це легенди про лісових шаманів, які говорять на мові тайфунів, і про морських духів, і страшні реальні історії про людоїдів місцевого племені Фанґ, які практикують канібалізм під час військових дій. Весь цей маґічний шарм тутешніх місць проникає в кров і залишається з людиною на все життя.
Потягуючи пиво (ціни на нього тут несусвітні), я прямував до портової стоянки таксі, де в очікуванні рідкісної клієнтури стояли декілька стареньких оппелів. Найнявши машину до аеропорту і запропонувавши шоферові сигарету, я розвалився ззаду на обдертому сидінні, приготувавшись до неминучої тряски.
Автотраси, залишені у спадок європейцями, давно пішли у небуття, і їм на зміну прийшли дороги, що до болю нагадують наші вітчизняні.
Аеропорт розташовувався за містом у 15 хвилинах їзди, плюс майже дев’ять годин до Мадрида, а там ще чотири до Києва, – часу більш ніж достатньо, щоб прокрутити в голові всю вчорашню розмову з колишнім земляком…
Познайомилися ми з Віталієм – кремезним бородатим товстуном – у місцевого рибака Мануеля Мґаби, власника декількох дерев’яних човнів і старого катера. Мґаба організовував для нечастих туристів морську риболовлю за невелику платню.
Мануель з двома дружинами жив на узбережжі, за містом, поряд із прекрасним покинутим пляжем, у великому, збитому з дошок бунґало на одну кімнату, яка виконує функцію одночасно спальні, вітальні і кухні. Коли б не дах, вкритий пальмовим листям, будинок цілком нагадував би наш рідний український курник на глухому забутому хуторі. Але, не зважаючи на непримхливість у побуті, на морській риболовлі Мануель знався. Ніхто, окрім нього, на узбережжі не вмів ловити глибоководну качондру, молодняк якої в певний час доби піднімався із глибини понад 20 метрів для полювання на океанського бичка.
У кулінарному відношенні качондра нікудишня, проте її лютій пащі з величезними шаблеподібними зубами міг би позаздрити і нільський крокодил.
Дружини Мануеля були відмінними куховарками, втім, як і всі місцеві жінки. Рибу вони готувала чудово, ну, а більше я ні на що не претендував, особливо після того, як побачив на манґалі щось схоже на наш плов, в якому замість звичайного м’яса тушилися маленькі мавп’ячі голови. Віталій, на відміну від мене, жив в Екваторіальній Гвінеї понад рік, а в Малабо прилетів у якихось справах. На моє запитання про рід його занять він відповів, що є дилером з продажу легкого озброєння і представляє відомі італійські й німецькі компанії.
З’ясувалося, що він давно узяв собі громадянство Італії і Німеччини, і що Україну зараз не відвідує. Ми домовилися зустрітися з ним увечері і повечеряти в одному з малабоських ресторанів “Club Nautico”, який славиться своєю морською кухнею і видом на живописну біокську долину, перехилити по сотці і пригадати “батьківщину- матір”.
Зустрівшись увечері в напівпорожньому ресторані, ми зайняли невеликий столик на террасі. Наш візит співпав з якимось народним святом на набережній Малабо, з карнавалом і салютом, і всі, хто хотів розважитися, були там. Лисому з блискучою, як більярдна куля, головою офіціантові замовлення довелося повторити двічі, оскільки перший раз він притягнув нам, замість креветок з океанськими бичками, пальчики молодого бамбука з кокосовою підливою. Зрозумівши, що дав маху, він не менше п’яти хвилин бурхливо вибачався, кидаючи красномовні погляди у бік океану, звідки доносився гуркіт африканських барабанів. Мабуть бідолаха всією душею перебував там і, потайки проклинаючи нас і свою роботу, у мріях танцював під бубон традиційний ритуальний танець Нунгумби-мисливця, з факелом в одній руці і списом у другій.
Спочатку, як завжди, почалися спогади про старі часи, потім ми перешли на останні новини з батьківщини, знайшли спільних знайомих в Одесі, звідки Віталій був родом. Докінчивши пляшку “Oban malt”, ми обговорили недавню розправу над чотирма політичними біженцями, яких викрали з Народної республіки Бенін і після тривалих тортур розстріляли за вироком військового трибуналу з мовчазної згоди президента Теодоро Мбасого. Це не дивувало, навпаки, смерть цих чотирьох супротивників режиму можна було б рахувати легкою, якщо брати до уваги історії про місцеву службу безпеки, які мій непідготовлений європейський розум сприймав швидше, як леґенди і місцевий фольклор, ніж як реальність.
Всю цю історію, як на мій погляд, непогано прокоментував Віталій. Не ґарантую точність, але приблизно це звучало так: “Якщо ви хочете практично познайомиться з історичним феноменом переходу від первісно-общинного до феодального ладу зі всією супутньою йому красою, і при цьому ви є прихильником екстремальних видів дозвілля, особливо модного зараз серед мажорів, вам немає необхідності конструювати собі машину часу, беріть квиток на літак і прилітайте до Центральної або Західної Африки, помандруйте пару місяців пішки або автостопом у супроводі місцевих гідів, і, якщо залишитеся живим, то вражень вистачить на все життя”.
Після того, як ми вирішили продеґустувати місцеве пальмове вино, розмова якось непомітно перейшла на тему, що була близька моєму співбесідникові, – продаж зброї законним і незаконним режимам в Африці. На безневинне запитання про правомірність продажу зброї незаконним політичним формуванням, мій новий знайомий раптово розхвилювався.
– А кого ти називаєш незаконним формуванням. Та 90% урядів тут незаконні. Хочеш приклад? Будь ласка. Президент Лівії Муамр Каддафі у минулому засуджений світовою спільнотою, як міжнародний терорист номер один, такий собі ретро Уссама Бен Ладен. Потім законний президент Лівії довго роз’їжджав зі своїм гаремом по всьому світу на повному леґалі і тільки зараз йому знову «закрутили гайки». Всі ми хочемо виглядати білими і пухнастими, і це нормально. Так, у нас є проблеми, – продовжував Віталій розмахуючи вилкою з наколотим на неї шматком риби, – а у кого їх немає. Що, тільки хохли торгують лівими танками і стволами? Та маячня! Зброєю з-під поли торгують у всьому світі, тому що це приносить великі гроші. Не існує кришталево чистих торговців зброєю – це нонсенс. Щоб бути збройовим дилером, треба бути авантюристом. Ти пам’ятаєш, коли позаминулого року в Нігерії, в Кані заарештували наш літак з фугасами на борту?
Я пам’ятав цю історію про затриманий літак американо-української компанії “Меридіан” з пунктом призначення – столиця Екваторіальної Гвінеї. Під час оголошеної аварійної посадки літак з реєстраційним номером МЕМ 4-060 був арештований з екіпажем із семи осіб за перевезення 18 ящиків мінометних мін калібру 60 і 82 міліметри. Контракт на продаж боєприпасів був підписаний між кіпрською компанією Infora Ltd і міністерством оборони Республіки Екваторіальна Гвінея.
Пунктом відправки, згідно з документами, був Заґреб (Хорватія), а у сертифікаті зазначалося – Малабо (РЕГ). Державна компанія “Укрспецекспорт” заявила про свою непричетність до операції, а також непричетність до цієї торгової операції її дочірніх компаній. Через медіа було озвучено версію нігерійської поліції про те, що зброя нібито призначалася повстанцям в дельті Ніґера, які ведуть з 2006 року військові дії проти законного уряду за частку в нафтовому бізнесі.
Віталій розмахнув вилкою, мало не потрафивши мені куснем риби в око, і фиркнув на весь ресторан:
– Та фіґня це повна. Яка поліція? Куди прямує вантаж насправді, може знати тільки замовник і посередник. Навіть виробник знає тільки те, що вказане в сертифікаті кінцевого споживача. Цей сертифікат, як страхувальний канат для альпініста, на випадок форс-мажору. Якби не було його і домовленості з гвінейською владою, то за цю операцію хлоп’ята цілком могли б схопити довічне, а тюрми в Нігерії, мама не горюй, – більше як сім років навіть негри не витримують. Чутки, які в народі поширюють, ніби Україна має лише збройний sесоnd-hand, який дістався їй у спадок від розваленого СРСР, – це все дешеві пецалки, які закидають якісь виродки, що не хочуть бачити нашу державу сильною.
Віталій розповів, що окрім наявних складів із застарілим озброєнням, існує приблизно 50 підприємств оборонної промисловості з новітніми розробками високотехнологічної сучасної зброї, які вивели Україну в десятку лідерів з міжнародної торгівлі зброєю, разом з такими країнами, як Німеччина, Росія, США, Франція та Ізраїль. І оскільки у світі багато країн і різних незаконних формувань, що підпадають під міжнародні санкції про заборону на придбання або торгівлю зброєю, цілком природно, що, разом із законним бізнесом, процвітає нелеґальна і напівлеґальна торгівля. Одним з головних споживачів легкого і середнього озброєння ось уже декілька десятиліть є Африка, особливо її західна і центральна частина. Причина – нестабільна політична обстановка в результаті переділів власності, що ніколи не припиняються. Кримінал в африканських країнах – явище буденне і настільки переплетене з повсякденною дійсністю, що відокремити одне від іншого іноді нереально. Зброя необхідна як законним режимам для захисту від опозиції, так і опозиції, яку найчастіше іменують бандитами і терористами. Іноді, коли в якійсь з африканських країн відбувається переворот, і так звані терористи приходять до влади, колишні функціонери займають нішу, яка звільнилася, і все починається спочатку. Чорні дилери, які забезпечують незаконні формування різноманітною зброєю, якнайкраще користуються недосконалим міжнародним законодавством, яке створило достатньо широкі можливості для нелеґального бізнесу. Хоча так звана “недосконалість” і є абсолютно свідомою і створеною штучно.
Певні люди у структурах влади лобіюють інтереси своїх патронів і створюють сприятливі умови для незаконного збагачення цілої структури зацікавлених суб’єктів. Нелеґальна торгівля зброєю – справа копітка й дорога, до організації залучено безліч людей, зокрема чиновники від різних відомств, як реальних, так і таких, що існують лише на папері. Замовник повинен сплатити, окрім вартості товару, накладні витрати – у вигляді хабарів посадовим особам, які зможуть забезпечити реєстрацію повітряного або будь-якого іншого судна у своїх національних реєстрах, звільнити від митного контролю, а також оформити дипломатичні паспорти і сертифікати кінцевого користувача.
Переведення у готівку і легалізація прибутку також є важливим чинником у цьому складному процесі, хоча цим найчастіше займаються інші кримінальні підрозділи.
Віталій навів приклад, що, коли один з трафікантів міжнародного рівня, забезпечив повстанців Сьєра-Леоне штурмовими ґвинтівками, то отримав при розрахунку партію необроблених коштовних каменів. Не зважаючи на те, що вартість коштовностей у декілька разів перевищувала реальну вартість товару, що постачався, трафікант мав купу проблем з їх реалізацією. До речі, ця реальна історія згодом була частково відображена у сюжеті одного відомого американського блокбастера “Збройовий барон” в головній ролі з Ніколасом Кейджем, персонаж якого за прототип мав цілком реальну людину на ім’я Віктор Бут, який був недавно виданий владою Таїланду американській Феміді.

Віктор Бут під арештом


Бували випадки, коли з постачальниками розраховувалися нафтою і цінними породами дерева.
Прощалися ми з Віталієм далеко за північ, коли святкові африканські там-тами і галас збуджених тубільців уже стих, і було чутно тільки спів якогось нічного птаха, що нагадував муркотання кішки. Ми домовилися зранку зустрітися у Мануеля, я мав намір востаннє цього року порибалити на Атлантиці, – колеґа попросив привести голову шаблезубої качондри для нічного світильника. Мене тішило, що десь далеко за океанами і морями жили ще люди, яких цікавили прості життєві радощі, навіть у вигляді голови морського чудиська на стіні, і яких абсолютно не хвилювали декларації, сертифікати, розміри калібрів, дальність і скорострільність. Вони ніколи не чули в себе під вікнами брязкоту танкових траків і не бачили на вулицях обкурених до безумства ідіотів з гранатометами і автоматами. Гранатомети з автоматами надходять туди звідусіль, у тому числі і від нас, ну, а обкурених ідіотів там і своїх вистачає.

ХРОНІКА БЕЗ КОМЕНТАРІВ

Додаток по Україні
24 квітня 1999 року, у ДТП загинув директор корпорації з торгівлі озброєнням “Укрінмаш” Борис Марусич.
5 березня 2002 року у ДТП загинув ґенеральний директор компанії з торгівлі озброєнням “Укрспецекпорт” Валерій Мальов.
14 січня 2004 р. – Сергій Петров, український бізнесмен, очільник фірми з торгівлі зброєю підірваний у своєму автомобілі.
6 травня 2004 р. – пожежа і вибух артилерійських складів у Новобогданівці Запорізької області.
5 липня 2007 р. У камері Лук’яновського СІЗО-1 був убитий Олег Орлов, звинувачений у контрабанді крилатих ракет Х-55см.
28 серпня 2008 р. – пожежа і вибух 30 із 48 збройових складів на станції Лозова Харківської області.
3 квітня 2009 р. Семен Трахтенберг, радник “Укрспецекспорту”, був важко поранений біля під’їзду свого будинку.

Додаток по Росії
23 березня 1992 р. – вибух арсеналу ТОФ у селищі Хороль (Приморський край).
8-10 квітня 1992 р. – вибух складів 7-ої армії поблизу Єревану.
14-18 травня 1992 р. – пожежа і вибух артилерійських складів ТОФ у Владивостока.
19 листопада 1992 р. – пожежа на військових складах поблизу Елізово (36 км. від Петропавловська-Камчатського).
14 травня 1994 р. – вибух складів ВВС ТОФ в Новонежіно (60 км. від Владивостока).
15 серпня 1994 р. – пожежа і вибух боєприпасів на складі артозброєння поблизу Біробіджана.
20 жовтня 1994 р. – пожежа і вибух складів Псковської дивізії ВДВ.
30-31 березня 1995 р. – пожежа і вибух складу ДВО поблизу селища Таловий (Приморський край).
1 червня 1995 р. – пожежа на складі МВС в с. Реутов (Московська обл.).
25 червня 1996 р. – пожежа і вибух арсеналу ТОФ поблизу селища Боєць Кузнєцов (Приморський край).
27-30 квітня 1997 р. – пожежа і вибух армійських складів біля селища Біра (Єврейська АР).
7 листопада 1997 р. – вибух мінно-торпедного складу ТОФ у селищі Горностай біля Владивостока.
21 лютого 1998 р. – пожежа і вибух складу боєприпасів 8-го ґвардійського армійського корпусу біля Волгограда.
3 квітня 1998 р. – пожежа на складі артозброєння біля селища Бараново-Оренбургське (Приморський край).
22 травня 1998 р. – пожежа і вибух на пороховому заводі у військовій частині (Мурманська обл.).
16-18 червня 1998 р. – пожежа і вибухи на складах боєприпасів Уральського військового округу біля селища Лосиний поблизу Єкатеринбурга.
2 вересня 1998 р. – вибух і пожежа на складі боєприпасів в Магаданській області.
12 червня 1999 р. – вибух на артилерійських складах поблизу селища Колумбань (Волгоградська обл.).
7 вересня 1999 р. – пожежа на військовому складі в передмісті Південно-Сахалінська.
18-21 травня 2000 р. – вибух складу боєприпасів на полігоні Ржевському (Ленінградська обл.).
20 травня 2000 р. – пожежа і вибух складу боєприпасів у селищі Токи поблизу порту Ваніно (Хабаровський край).
17 січня 2001 р. – пожежа, що спричинила вибух боєприпасів на складі ВВС і ППО Далекосхідного (50 км. від Комсомольська-на-Амурі).
22 червня 2001 р. – пожежа і вибух на складі боєприпасів Сибірського ВО поблизу Нерчинська (Читинська обл.).
20-22 липня 2001 р. – пожежа і вибух артилерійських складів біля селища Гусяче Озеро (Бурятія).
10 липня 2002 р. – пожежа на складі ГРАУ поблизу Сизрані.
16-17 жовтня 2002 р. – пожежа і вибухи на складі боєприпасів бази ТОФ коло селища Тайгове поблизу Владивостока.
18 травня 2003 р. – вибухи на складі боєприпасів поблизу селища Боєць Кузнєцов (Приморський край). Знову вибух!!!
18 червня 2003 р. – пожежа на складі артилерійської бази ДВО коло селища Норськ (Амурська обл.)
13 червня 2003 р. – пожежа на армійському складі в районі Східного шосе Хабаровська.
13-15 липня 2003 р. – пожежа і вибух складу боєприпасів бази ТОФ коло селища Тайгове поблизу Владивостока. Знову вибух!!!
13-14 серпня 2003 р. – пожежа на артскладі ДВО біля селища Бабстово (Єврейська АР).
17 травня 2005 р. – вибух цеху ремонту глибинних бомб у Кронштадті.
30 вересня – 3 жовтня 2005 р. – пожежа і вибух складів ТОФ біля селищ Південні і Північні Коряки поблизу Петропавловска-Камчатського.
23 травня 2008 р. – Лодейне Поле (Ленінградська обл.), пожежа і вибухи на складі аеродрому 6-ої армії ВВС і ППО.
30 вересня 2008 р. – пожежа на складі боєприпасів ТОФ поблизу закритого адміністративно-територіального утворення Фокіно (Приморський край).
14-15 вересня 2009 р. – селище Карабаш (Челябінська область), пожежа і вибух складів Приволжсько-Уральського.
13 листопада 2009 р. – пожежа і вибухи на 31-му арсеналі ВМФ (Ульяновськ).
23 листопада 2009 р. – ще один вибух снарядів в 31-му арсеналі ВМФ (Ульяновськ).
28 жовтня 2010 г.– горять склади з боєприпасами у селищі Арга Амурської області.

Santana