Якщо ви почнете пильно придивлятися до фасадів львівських будинків, то зробите для себе цікаве відкриття – часто старі кам’яниці прикрашені голими жіночими тілами та фалічними символами. Така еротичність не випадкова, адже наше місто колись славилося не тільки просвітництвом і культурою, а й легендарними борделями і повіями.

Здійснити подорож у минуле нам допоможе сучасна львівська повія Катерина.
Припустімо, що Катря із Сихова обслуговувала божевільного науковця, який створив машину часу і вирішила поцікавитися історією рідного міста. Крім свого ремесла, дівчина нічого не вміє, тому гортаючи століття, вона шукає застосування своїм здібностям.
Здається, що техніка цієї справи від початку часів не змінилася, але, намагаючись вийти на панель, наша Катря стикнеться з деякими труднощами і може дуже оконфузитися.

Конфуз перший – де повії?
У Львові у пізню годину розгулюють лише благородні дівиці!
Короткі шкіряні спідниці чи коротенькі шорти, які щільно облягають стегна, – такого в давнину навіть повії не одягали.
Ех, ці корсети і довгі спідниці із сорочками замість білизни, – не зрозуміла би повія Катря такої моди. А недолугий червоний бант на спині? Це взагалі не вписується в образ сучасної сексапільної кралечки і виглядає по-дитячому смішно. Проте саме він якраз і був ознакою жінки легкої поведінки. Крім червоних стрічок і бантів, повії середньовічного Львова практично нічим не відрізнялися від середньостатистичної львівської панянки тодішніх часів. То ж не дивуймося, що навіть у ХХ столітті червоні банти комуністичної символіки на одязі сприймалися львів’янами з особливою пересторогою – це має своє підґрунтя.
У ХVІІІ столітті непутящі дівки одягали хутра з борсуків, завішені пурпуровим шовком, червоні баранячі кожушки.
Цікаве спостереження: а якщо перенести якусь повію Агнєшку із ХVІ століття в наш час до Львова? Вона нізащо не знайшла б справжніх повій, адже вони одягнуті, як і більшість львів’янок…, – як папуаси, подумала б Агнєшка.

Перше приємне здивування Катрі
Бордель – затишний палац, а не притон?
Публічні будинки ХVІ століття також здивували б львівську повію наших часів. Ось, наприклад, бордель навпроти Арсеналу біля Кінського млина. За приміщення будинкові розпусти слугувала колишня корчма села Лопушне. Зайде Катруся в такий будинок і ніяк не надивується виглядом тих апартаментів. Це велика світлиця, з якої виходять шість кімнат – по три з кожного боку головної кімнати. Кімнатки невеличкі – 3.6 на 2.4 метри.
Досить затишно, подумала б Катря, дивлячись на свічки, застромлені у витончений підсвічник, і невелике ліжко, накрите оксамитовою тканиною.
До борделю вели два входи – один з боку міського керата, другий з боку міських мурів.
Це вам не дев’ятиповерхові совкові коробки, по яких зазвичай доводилося працювати Катрі.
У борделі ХVІІІ ст., що був розташований біля Успенської церкви (яке неподобство, святе місце так осквернити), було ще затишніше. Велика зала при вході, в центрі якої журнальний столик з фотелями, широкі сходи нагору, приглушене м’яке світло.
І все це для них, для повій!!! Цілі будинки в центрі міста. Не кімната в готелі на годину чи облуплена квартира двох найманок-студенток і мамки-власниці.

Конфуз другий – повії не ховаються?
В Австро-Угорському Львові Катеринених сестер по гріху на вулицях була сила-силенна. Не думайте, що їх було більше, ніж сьогодні, просто, жриці кохання в ті часи особливо не ховалися
Щоправда, за часів Австро-Угорщини серед повій був свій порядок. Жінки легкої поведінки сиділи тільки у певних кав’ярнях, борделях, дефілювали по певних вулицях. Зазвичай дівчата мали постійних клієнтів.
Генріх Готфрід Бретшнайдер, німецький письменник, бібліотекар і просто мандрівник, про Львів ХVІІІ століття писав, що в житті не бачив міста, настільки присвяченого розпусті і шахрайству: «…поруч з Берліном, що має славу Єрусалиму, Львів є справжнім Вавилоном».
Посередниками були, зазвичай, жиди, які могли снувати вулицею і шукати клієнтів своїм блудним дочкам. Самі ж повії сиділи вдома і чекали, поки до них прийде спраглий за ласками чоловік.

Друге приємне здивування Катрі
Чи то за европейською модою, чи то від нехоті терпіти надокучливих жидів, чи то щоб відгородити суспільство від розпусти, австріяки у Львові для інтиму на продаж виділили окрему вулицю. Червоні ліхтарі запалили на вулиці Шпитальній та виставили умову, що всі порядні львів’яни повинні звідти переселитися. Але не все сталось, як гадалось: змінити свої помешкання «шпитальці» не погодилися. А шкода, бо ця вулиця все ж стала, хоч і не постійною, але прогулянковою трасою представниць найдревнішої професії.
Ще однією такою вулицею була сучасна Дорошенка. Цікаво, що на цій вулиці, як і зараз, були респектабельні магазини і банки, але через своє розташування втратили багатьох клієнтів. Бо порядний чоловік не хотів заходити на вулицю, де гуляють жриці кохання. Потім виправдовуйся перед дружиною, що не ходив до них у гості…

Конфуз третій – замість штрафів біль
У VI столітті проституцію хоч і вважали злочином, але за саме ремесло особливо не карали. Та все ж таки інколи траплялися винятки: у документах є згадка про побиття непутящих дівок батогами.
А ось за часів Австрійської імперії у Львові інколи практикували варварський звичай. Роздягнену до сорочки жінку вели на міст і садили в мішок, зав’язуючи його під шию. Кат обрізав повії волосся і голив голову. Поголену голову намащував дьогтем і виводив на площу на привселюдний глум. Пізніше жінку прив’язували до лави, били батогами і на тачці вивозила за межі імперії. Так-так, привселюдне висічення батогом – це вам на штраф за проституцію 85 гривень.
Хоча подібне ставалося доволі рідко. Здебільшого борделі і проституція у Львові ХV – початку ХІХ ст. не була заборонена, а якщо інколи й заборонялася, то львівська влада все пропускала «крізь пальці», до того ж поліція і тоді, як і сьогодні, мала певний зиск із цього діла.

Назад у майбутнє
Ну, що ж повертаємо нашу повію назад, нема їй що робити серед витончених панчішок і триповерхових борделів. Щодо львівської Агнєшки ХVI ст., якщо вона і розшукала б львівських повій сьогодення, то хіба затурканих дівиць із Городоцької чи сихівської траси. Всі інші ховаються під виглядом добропорядних дівчат – в інтернеті, клубах, готелях…
Проституція була і за римських патриціїв, але що парадоксально, чим більше вона дозволена, тим більше вона окультурена, проґресивніша і безпечніша.
У центрі Львові немає триповерхових борделів, зате їх створюють примусово, насильно закриваючи студенток у квартирах. Тут немає спеціально відведеної вулиці червоних ліхтарів і червоних стрічок, зате є червонопикі сутенери, які вивозять дівчат за границю та продають там у сексуальне рабство. Звичайно, така сама ситуація у цілій державі, але ж інші міста на статус культурних столиць із релігійною традицією не претендують!
Єдине, що Агнєшці нагадує про її епоху – старі кам’яниці, прикрашені голими жіночими тілами та фалічними символами.
Але архітектура – це вічне.

За матеріалами книги «Кримінальний світ» А. Козицького, С.Білостоцького.