invУ той час, як десятки тисяч інвалідів марно чекають від держави на Део Ланоси, обрані, отримують з-за кордону фешенебельні автомобілі. Не платять за них у казну податки і мита. Від схеми український бюджет недоотримує сотні мільйонів гривень. Зате в особливій касті щасливчиків життя вдалося.

– Не компроментуйте мене, – уже на нервах Петро Черепій. – Не компроментуйте, бо я сьогодні займаюся розглядом справ. – Мантія добре сидить на судді. Йому поза шістдесят, підтянутий хоч і низенько зросту.
На темній мантії виблискує нагрудний знак – символ суддівської влади. Петро Черепій уже давно почуває себе впевнено в цьому вбранні. По манері поведінки відчувається – звик керувати людьми. Із 2007-ого він очолював Франківський окружний адмінсуд. Установа вкрай важлива для влади усіх часів. Тут тобі й справи по виборах, спори податківців чи приміром митників.
За кілька хвилин спілкування, суддя виходить з себе і починає виставляти насіз кабінету.
– Та перестаньте ви, – зривається на крик вершитель правосуддя. Незручні запитання в судді викликають неабияке обурення. Адже це його прерогатива – питати людей в судових засіданнях. А тут якийсь докучливий журналіст дістає: звідки Мерседес, та хто його подарував.
Ні звісно. У такого професіонала як пан Черепій має бути багато вдячних прихильників. Як не як, а він до кермування судом був головним в управлінні юстиції області.
А ще встиг попрацювати у комісії адвокатури. І приоцінюванні юристів, його слово було ну дуже вагомим.
Та й що Вашій Честі питання пересічного журналіста. Його уже стільки разів допитували прокурори, що можна цілий серіал знімати. Справами, за такою кількістю статтей Кримінального Кодексу за плечима, може “похвалитися” не кожен суддя.
В сенсі, справи то були, тільки от вини судді, правоохоронці довести не змогли. Одним словом, ні службовим становищем не зловживав, ні коштами не заволодів. І шахраєм не був. Ба більше, славнозвісному судді-коляднику Ігорю Зваричу хабарів не передавав.
І квартири в рідного сина не відбирав. Дружина прокурорам заяву написала, але в процесі досудового розслідування, якось так передумала. Мовляв, претензій не має.
Отак собі жив Петро Черепій, ходив на допити, справи в суді розглядав. Ну, і їздив на Мерседесі. Пригнаному з Німеччини. Тільки от за автомобіль цей, володар мантії, не заплатив ні копійки податків, акцизів і митних зборів. Суддя скористався схемою, яка дозволяє мати автомобіль із-за кордону, і не сплатити в бюджет кругленької суми.
Та про все за порядком.
Відомо, що у тій же Польщі, чи Німеччині можна за дешево купити іномарку. Та коли пригнати її до України і поставити на вітчизняну реєстрацію – ціна суттєво зросте. Іноді – на 60%, а може й у два рази. Бо потрібно автівку розмитнити – заплатити податки, акцизи і необхідні збори.
Але в Україні є витончена схема, як пригнати іномарку із-за кордону, поставити на українську реєстраці та не заплатити ні копійки мит, акцизів та податків.Бо наші свідомі громадяни, будь-який закон використають на свою користь. Навіть і про гуманітарну допомогу.
Все просто – якщо людина інвалід, і має певні захворювання, до прикладу опорно-рухового апарату, то може стати на чергу на забезпечення автомобілем. Такі черги формують органи соціального захисту населення. В ідеалі, держава повинна забезпечити цих інвалідів транспортом. Раніше це були Таврії, а нині Део Лануси. Та от інвалідів, які мають право на забезпечення такими автівками багато – а грошей у держави на закупівлю таких машин фактично не має взагалі.
Тож законодавці та міністри ще у 1999 році дозволили таким інвалідам отримувати із-за кордону іномарки, та не платити за розмитнення.
Тільки є один важливий момент.
Такий автомоюбіль має бути інваліду подарованим. Не може людина просто поїхати і привезти із-за кордону машину.
Логічна постановка запитання – є багато міжнародних благодійних фондів, установ чи меценатів. У них є можливість подарувати українцеві з інвалідністю авто. Ну, гріхом би було, ще таку машину обкладати митами та податками. Та, й звідки гроші у пересічного українського інваліда.
А, от коли людина має достатньо, щоб купити, до прикладу, Мерседес чи Тойоту – то будь ласка – плати в казну. Логічно. Маєте 40-50 тисяч євро на іномарку – платіть в бюджет. Не вистачає – купуйте дешевшу.
А якщо вам авто із-за кордону дарують – то радійте і дякуйте благодійникам.
– В мене є в Федеративній Республіці Німеччина родичі, – каже суддя Черепій
– Прізвище людини можете назвати?-
– Ну яка вам від цього користь буде? Яка? Мішель, Янек, інша. Я вам багато назву.-
І дійсно, яка ж з того користь. Подарував хтось, на той час, голові суду Мерседес. Не сплатив суддя за нього ні копійки в бюджет. Але чому суддя не називає ту добру людину?
Ми от знайшли дані чоловіка, який підписав для пана Черепія договір дарування. Добродій – Яків Ліокумович. Людина, із таким же прізвищем та ім’ям у 1999 році була довіреною особою на виборах кандидата у президенти Василя Онопенка. Останнього, як пам’ятаємо, у 2002 році було обрано суддею Верховного Суду України, а у 2006-2011рр. він був головою цієї установи.
– Ви не об’єктивно підходите до цих питань. І ваше замовлення виконуйте у іншому місці, – попрощався Петро Черепій і грюкнув дверима.
А ми попрямували до іншого щасливого власника гуманітарної автівки. Але і той почав виставляти із кабінету.
– Ви що з податкової? Ну, все. До побачення. Якщо б з податкової. Хочете робіть, шо хочете,– кричав Анатолій Левицький, завідувач стаціонарним відділенням Дрогобицького протитуберкульзного диспансера на Львівщині.
– Ше раз повторюю: йдіть. Ви шо з бюро оцінки чи чого? – не вгамовувався пан Левицький.
Серйозний на вигляд медик, в лікарському халаті та ковпаку, при посаді. На стелажі в кабінеті – сила силенна грамот і дипломів. І їздить на Фольксвагені. 2012-ого року.
– То я маю в лаптях ходити!? – аргумент беззаперечний. Ось таку бурну реакцію у завідувача викликало одне єдине банальне запитання – а хто ж подарував автомобіль.
– Ви в бюджет не доплатили мита акцизи і податки. Це орієнтовно 60-70 відсотків –
– Шановний, все-все. –
– Хто вам подарував?-
– Нашо вам того, нашо вам того! –
Та цікаво ж стало. Може вдячний хворий, чи родич подарував. От у документах ми знайшли, що щедрий благодійник – Гаррі Лехман, із невеличкого містечка Лар у Німеччині. Тут же ж зареєстрована однойменна фірма, яка торгує бувшими у вживанні автівками.
– Прошу мене звільнити від обов’язків з вами спілкуватися… Це не суттєво, я зобовязаний вам відповідати!? – стандартний набір фраз. Ну і звісно, на додачу, а скільки вам років, а чому ви знімаєте.
На виході із лікарні – нас провожав страшний і вбитий лікарняний уазік. Медичний хрест на допотопній автівці різав око на фоні виблискуючого знаку Фольксвагена завідувача, припаркованого неподалік.
І виявляється, багато наших інвалідів мають приводи до радощів. За інформацією Мінсоцполітики, тільки за 2013-2015 рр. українцям подарували 888 автівок.
А коли проаналізувати списки щасливичків, які отримали іномарки з-за кордону і не сплатили ні копійки в бюджет починаєш щиро радіти. За завідувачів лікарень, чиновників керівної ланки пенсійних фондів, начальство в органах соцзахисту. Саме за тих, колеги по фаху яких і в темі.
Адже щоб оформити інвалідність, людина неодмінно стикнеться і з лікарями, і з пенсіним фондом. Ну і на до дачу, усі рішення щодо оформлення документів та дозволів на отримання гуманітарного авто із-за кордону нині за облдержадміністраціями та департаментами соцзахисту.
І саме великі керівники у перелічених структурах стають щасливим власниками гуманітарних іномарок.
А на додачу до них – ну зовсім не прості люди. Судді, родичі депутатів та політиків, митники.
Тільки от пам’ятаєте – автомобіль із за кордону має бути подарованим. Лише тоді за іномарку не платиться мит, акцизів та податків. І от уявляєте, усім тим начальникам, керівникам та чиновникам іноземці “дарують” автомобілі.
І чому ж сильні світу цього так вперто не хочуть називати людей, які дарують їм дорогі іномарки?
У правозахисників є своя думка
– Звичайно, це все фікція. Іноземці не дарують такий автомобіль. Цей автомобіль на звичних ринкових умовах купується за кордоном, – переконаний юрист Юрій Танасійчук.
– Певним чиновникам високопоставленим, які мають вплив тут в Україні, вона дозволяє взагалі нічого не платити державі.
Та невже таке може бути? Та ж є договір дарування!
От має такий папір Віталій Лісовий. Він керує лісовою та мисливською галуззю Хмельниччини… 18-ий рік. Четвертий президент, одинадцятий губернатор, влади міняються, міністри один за другим. А Віталій Лісовий із всіма знаходить спільну мову. Одним словом – професіонал. Ще, й політик – депутатом в області відпрацював більше 15 років. Солідний чоловік, одним словом.
– Хто з німців вам подарував, – запитую.
– Це не відома людина, – безтурботно відповідає пан Лісовий.
Оце керівник. Без оцих всіх, “а нащо вам”, “а яка різниця”, “а для чого”, “а ви, що з контролюючих органів”.
– Ви не знайомі з цією людиною? –
– Нєт канєшно –
– Незнайома людина продарувала вам Фольксваген –
– А він вивчив мої документи і подарував як інваліду. Да.-
Є якісь ще запитання? Схожі автівки сьогодні потягнуть під 300 тисяч гривень.
– Нас викидається в сайті. Я стою на очереді в собєзі на інвалідські машину. Якщо знаходиться донор, який мені може подарувати, я на сайті викидає свої матеріали, – переконує головний лісівник Хмельниччини.
Який сайт? Що він говорить?
От в органах соцзахситу наполягають – таких сайтів просто не існує.
– Це конфіденційна інформація, тому що не кожна людина хоче розголошувати те, що вона є інвалідом, – каже Олександра Курницька, зав.відділом Департаменту соцзахисту Львівської облдержадміністрації.
Ми теж довго шукали в інтернеті сайти, списки інвалідів та перелік їхніх захворювань і довідки щодо цього. Не знайшли.
– Через сайт він вийшов на мене, – наполягає на своєму пан Лісовий.
– Як звати? –
-А хєр його знає, я там помню. –
Як на мене, аргументоване пояснення.
Не менш переконливі доводи і в Ярослави Цинкаленко, завідувача відділення Сокальської центральної районної лікарні.
– Це родичі, Антик, так. –
– Антик? –
– Так, Тернові, це наші родичі, – дивиться у стіну завідувач Цинкаленко.
Її чоловік Богдан – відомий тутешній лікар та політик. На момент отримання дружиною гуманітарної автівки, він був місцевим депутатом від Свободи. І в комісію входив. По соціальному захисту.
І добре ж, ніби, завідувач пояснила. І родичі напевне у неї хороші. Тільки от один момент
– По документах, вам автомобіль подарував Богдан Бльок, ви знаєте такого? –
– Так, так –
– Хто це? –
– Иии, це ну то, то, то вже виходить там, шов нас, то чоловіка родина є. –
– Богдан Бльок-це чоловіка родина? –
– Ні, не чоловіка родина. Антик – то є родина, то вже вони там собі. –
– А чому в документах Богдан Бльок?-
– Ну, то є Бльок, ну то-то там де це, то є наші, то не родина, а це є наші знайомі. А вони виходили це. –
– Хто вам дарував, родичі –Антик Тарнавські? Чи Богдан Бльок? –
– Ну, я таких вже подробностєй не знаю,-

Митники, які дозволяють ввезення гуманітарних автомобілів у “чудеса“ не вірять
– Може, назвем її псевдо-донор, чи як. Через якого зручно дарувати, насправді я думаю, що в основній, в основній масі, ці транспортні засоби придбаються, – посміхається Левко Прокіпчук.
Вишиванка, скромний годинник, управлінець відкритий до громадськості та відвертий. Головний митник Львівщини більше асоціюється із європейським політиком.
– В нас документально ми не бачимо, що цей автомобіль купив цей інвалід. Ми бачимо договір дарчий.-
Такий документ бачать і у Департаментах соцзахисту. Хоч і ставляться до процедури скептично
– Ви особисто вірите, що такі дорогі автомобілі, коштовні дарують інвалідам, – питаю у Світлани Лукомської, директора Депатраменту соцзахисту Хмельницької облдержадміністрації.
– Із ста відсотків, до десяти – вірю, – каже чиновниця. Вона наполягає, що чесна людина, тому обманювати не збирається
– Але значна частина вирішувалася іншим шляхом. –
Яким? Деякі щасливі водії навіть не приховують
– Знаємо, що у вас є автомобіль Тойота Авенсіс 2012 року…, – питаю у військового Юрія Вязніцева.
– Буду говорити так:дав гроші, для того щоби мені купили машину….
– А дорога вона? –
– Будемо говорити так: воно рахується що мені її подарували. Я заплатив за неї 15 тисяч євро. –
Справжній полковник. Без всяких там – “не пам’ятаю”. Заплатив посереднику гроші, той пригнав Тойоту та поклеїв договір дарування.
В бюджет не потрапила кругленька суму? То й що? Юрій Вязніцев стільки зробив для держави! Тільки військовою кафедрою Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу керує 19-ий рік!
– Я дав людині гроші. Сама машина коштує 13 тисяч, мені здається 36 євро. Я дав за це, щоб мені привезли-15 тисяч. –
Справді, в інтернеті можна знайти силу-силенну посередників. Які за 1.5 тисячі євро повністю організовують процес. Ви лише називаєте автомобіль, який хочете купити – а далі справа за тими умільцями.

– Ви знаєте того донора, який вам автомобіль подарував, можете прізвище назвати? –
– Ні, ні –
– А як ви його знайшли? –
– Тут фактично вони, я знаю людей, які можуть, ну-уу , знають тих людей, які можуть подарити. Чи шукають тих людей, які, точніше, можуть подарити чи передати автомобіль, – Володимир Івахов, заступник начальника Управління Пенсійного Фонду Тернопільщини вміло пояснює походження іномарки сім’ї. Цікаво, що до цієї посади, пан Івахов був заступником керівника Департаменту Соцзахисту Тернопільської облдержадміністрації.
Інша заступник начальника такого департаменту, щоправда на Хмельниччині – Ольга Вишпольська. Багато років пропрацювала в органах соцзахисту. Ряд документів Департаменту соцзахисту, щодо дарування інвалідам автомобілів підписала саме вона.
Її чоловікові також подаровано автівку із за кордону. До слова, донька Вишпольської нині також працює у Департаменті Соцзахисту, а син Микола очолює відділ у Хмельницькій міськраді.
І таких начальників-чиновників – катма.
– Як звичайному громадянину, людині, яка має право на це, – спокійно відповідає Петро Середа,начальник управління соцзахисту Кам’янець-Подільської РДА
– Ви начальник управління соцзахисту, а соцзахист власне відповідає за забезпечення гуманітарними автомобілями –
– Да, перевіряйте дальше.-
Начальство структур Пенсійного фонду, як і органів соцзахисту – щасливчики.
Ось, на Івано-Франківщині, розкішний джип Мітсубіші ASX, 2011 року подарований для Галини Чередарчук – заступника начальника пенсійного фонду Коломийського району. Схожі б-еушні моделі зараз потягнуть під 400 тисяч гривень.
У цій же області автівка дісталася і до Дмитра Наливайка, заступника начальника пенсійного фонду іншого району – Надвірнянського.
А от серед благодійників із-за кордону, які підписують договори дарування, ми зауважили цікаву тенденцію. У більшості випадків – це одні і ті ж люди. Рафаїл Фасалов, Міхал Лагода, Ігор Голуб, Олександр Кофман, Єжи Баловські –дарують десятки машин, різним людям і в різні області.
Сотні мільйонів збитків держбюджету. І щасливі власники іномарок радіють.
Напевно, дуже доброю людиною є і Роберт Хендзель. Подарував Фольксваген. А потім, напевно, ще один інвалід до нього звернувся за допомогою. Ось пан Хендзель і подарував Mерседес Е 200, 2010 року випуску. У митній декларації навіть вказано номерний знак – 05LFB6.
Якщо вбити його в пошуку в Гуглі, отримаємо кілька результатів з голландських сайтів. Тут вказано, що цей Мерс продавався всього лише – за 49 000 євро !!! І це без врахуванняподатків та мит. А ось Хендзель –взяв і подарував.

– Вам треба жарені факти- ви їх отримали. Ну, шо ви? Ви відпрацьовуєте свій хліб, оцими ножками, це все, – не був налаштованим на бесіду Віктор Борисенко
До недавнього часу він працював в Львівській облдержадміністрації. І не простим клерком. А заступником директора Департаменту з питань цивільного захисту.
Не дивно – першість по гуманітарних авто у Західних областей. Це й зрозуміло – звідси рукою подати до кордону з ЄС.
Ось, лікар Оксана Грицевич – теж дружина політика Із Західної України. Роман Грицевич, депутат Львівської міської ради з 2002 року! Він відомий політик, нині входить в партію Порошенка. Авторитет Грицевича настільки високий, що його можна помітити під час святкувань у товаристві Віталія Кличка. Фотографується і з нардепом Оксаною Юринець.
А ще Грицевич – завідувач відділенням 1-ї міської клінічної лікарні імені Князя Лева.
Так ось. Від минулого року дружина політика може насолоджуватися шикарним Фольксвагеном, 2012-ого року випуску.
Схоже, що родина не бідує. І їздити було на чому. За деклараціями Грицевича, в 2014 році він володів джипом Сузукі. А в минулому – в сім’ї з’явився ще й Мерседес. Машини – зовсім не мотлох. І одна, і друга – 2007 року випуску.
Незважаючи на такий достаток автопарку, за кордоном знайшовся благодійник, який вирішив подарувати для Оксани Грицевич, Фольксваген.Та лікар, дружина політика, лаконічна
– Хлопці, я коментарів давати не буду.-
У лідерах – Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Хмельницька, Рівненська. Ну, і звісно, Київська область.
Варто відзначити – формально, іномарка дарується для Департаментів соцзахисту облдержадміністрацій. Але – для передачі конкретному інваліду. Він, або члени сім’ї ним користуються. І за документами людина з інвалідністю може стати повноправним власником через десять років. У разі смерті – відразу власниками автомобіля стають члени сім’ї померлого. Тому єдина незручність – інвалід до закінчення цього часу просто не може продати іномарку.
Але якщо формальним власником є Департаменти соцзахисту, чи може така іномарка бути забрана від інваліда?
– Правильно я розумію, за останні три-чотири роки жодного автомобіля Департаменту соцзахисту не повернули? – запитую у Світлани Лукомської
– Взагалі, ні жодного автомобіля, ні за який період, – підтверджує чиновниця.
Із подарованими автомобілями для інвалідів є одне, але дуже важливе обмеження. Отримати їх і не заплатити в бюджет кругленьку суму можуть не всі люди з інвалідністю. Такого не дозволять тому, хто має у користуванні новий автомобіль чи упродовж семи останніх років таку автівку придбав.
Але ось функціонери Партії Регіонів вміло обходили закон. От, як Михайло Войтюк. До Майдану він був заступником керівника обласної організації Партії регіонів Хмельниччини Василя Ядухи, який 4 роки пропрацював місцевим губернатором.
Пан Войтюк багато років своєї кар’єри віддав державі. І дуже цим пишається.
– З 92-ого по 2002-ий рік працював на цій посаді. Начальником Управління по мінеральних ресурсах, курортах і туризму.-
Згодом М. Войтюк кілька разів керував державним підприємством «Хмельницьккурортресурси». А з 2010 був ще й депутатом в області від Регіонів. Та про співпрацю з останніми –віджартовується:
– З Януковичем, я цих, батонів не пиляв. –
Може воно і так, але ось пан Войтюк відомий на Хмельниччині організатор і активний учасник мітингів і пікетів на підтримку Партії регіонів. На такі мітинги, зазвичай, зганяли бюджетників.
Тутешні ЗМІ цитатою Войтюка часів Майдану, помітили його ставлення і до майданівців:
“Обізвав місцевих “євромайданівців” “губошльопами” і вважає, що вони не забили ржавого гвіздка у собачу будку”, – писав Незалежний Громадський Портал.
А ще була у пана Войтюка за плечима кримінальна справа.
– Я вимушений був експлуатувати родовища без спеціального дозволу, – пояснює чоловік свої дії на посаді керівника ДП «Хмельницьккурортресурси».
Суди двох інстанцій визнали – винен. Зокрема, за перевищення влади і службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки.
До слова, сталося це в 2008 і 2009 роках.
Пан Войтюк подав касаційну скаргу. А в 2010 році – на трон зійшов Янукович.
Хто б сумнівався, що вже в квітні Верховний суд України всі вироки касує, а справу по панові Войтюку закривають – за відсутністю в його діях складу злочинів.
– І після цього, я подаю прокуратуру на суд, виграю 200 тисяч гривень, за цей період, що я не працював, моральний і так дальше. І купив автомобіль, – посміхається М.Войтюк.
Тодішній регіонал вміло вклав гроші.
– Автомобіль, на той час, коштував 230 тисяч гривень…Ніссан Х-Трейл.
І все начебто нічого, тільки от в 2014 році, такий собі, Хельге Мюлліг з Німеччини, дарує для панаВойтюка Ауді-А4, позашляховик.
Ціни на подібні, бувші у вживанні авто, навіть зараз, тримаються в районі 24 тисяч доларів, тобто 600 000 грн.
І за Ауді пан Войтюк не сплатив ні копійки в бюджет України. А як же ж тоді законодавство?
-Як в людини є новий автомобіль, як вона купила новий автомобіль протягом останніх семи років, то вона не має права на забезпечення гуманітарним автомобілем. А у вас був один, ви купили… Ітут ще один Ауді –
– То інша справа. Я купив, але він, я його віддав. Я не можу на двох автомобілях їздити. Я його віддав синові, і син його має. А я маю цей, шо мені подарував німець…Коли купляли, то вже купляв на сина… Кожний батько думає, як помогти дитині. –
Виявляється, ось так, легко і не вимушено можна обійти Закон.
Хельге Мюлліг – нормальна людина. У нього не здригнулася рука підписати договір дарування ще й на два мерседеса – для інвалідів.
Ось – один з них 2011 року випуску. Вікіпедія так пише про модель – Mercedes W212 – сімейство автомобілів четвертого покоління E-класу (бізнес-автомобіль)
Під зазначений в документах обсяг двигуна підпадає дві моделі – “E 200 CGIBlueEFFICIENCY” и “E 250 CGIBlueEFFICIENCY”
Машини таких моделей зараз продаються за мільйон вісімсот – два мільйони гривень
Купив Мюлліг схожий автомобіль 23 січня 2014 ого – і в той же день подарував.
І так хочеться вірити, що за кордоном дійсно є багато хороших і багатих благодійників, які від душі дарують іномарки українським інвалідам. Тільки ось промоніторивши прізвища донорів, виникають обґрунтовані сумніви.
Різні області – одні благодійники. Олександр Кофман – дарує Мерседес, Опель, Хюндай.
Ті ж люди то тут, то там. Юндт Олена – з Дрездена, Петренко Максим – з Оснабрюк. Також з Німеччини, Сергій Падалка і Любомир Боринець
Львівщина – перелік дарувальників всього за три роки. Одні і ті ж прізвища.
От Олександр Грінберг – Форд, Рено, Опель, ще один Опель. Чотири іномарки чоловік подарував за три місяці.
А на початку 2013-го пан Грінберг, окрім Фольксваген, взагалі не пошкодував Додж. На саме Різдво купив його, і за три дні відразу подарував для українки.
Зараз ціна, на схожіі за кордоном – в межах 3 – 11 тисяч доларів. Звичайно, орієнтовно ще стільки доведеться викласти за розмитнення та всі збори і податки.
У тому ж 2013-му Грінберг подарував ще два Ніссана і два Опеля. За всі ці машини українці не заплатили ні копійки до бюджету.
У підсумку, тільки за три роки, і в одну Львівську область пан Грінберг з Німеччина подарував 13 іномарок
Іноземці, які по документах дарують іномарки українцям – з десятка країн. Литва, Румунія, Латвія, Іспанія, Італія, Франція. Але левова частка – доводиться на Польщу і Німеччину.
Ми вирішила поспілкуватися з благодійниками із-за кордону. Для початку, телефонуємо в польське містечко Динув. Тут зареєстровані Анджей і Світлана Тепліцькі.Завдяки їх щедрості, в Тернопільську область поїхали Рено Меган 2010 року і Фольксваген Шаран Турбо.
– Я сам з міста Львова, мені з Тернополя порадили до вас звернутися, – кажу панові Анджею.-
-Я хочу купити автомобіль, у вас в Польщі. У мене мати інвалід третьої групи і я хочу цей автомобіль оформити на інваліда, на матір. Ви знаєте всі ці нюанси з митними зборами, щоб він як би був подарований. Ви могли б з цим допомогти, через вашу фірму,–розповідаю я.
– Думаю, що так. – лаконічна відповідь пана Анджея.
Тож вирушаємо на зустріч до сусідньої Польщі. Вибір наш був не випадковим. Адже адреса Тепліцьких, яку ми отримали від українських органів соцзахисту, ідентична фірмі “Disel”. А на численних автомобільних сайтах Польщі навіть вказаний власник цієї компанії. Наш герой – Анджей. У видах діяльності фірми – продаж машин.
Домовляємося зустрітися на вулиці містечка Динув. Під’їжджає і сам благодійник. Нас чекає перший сюрприз. Чоловік – українець.
– Значить, нє, я не хочу, – побачивши посвідчення журналіста спокійно каже Анджей Тепліцькі. –
– Коментар можете нам дати..? –
– А для чого? –
– Просто поясніть, от у нас є документи, що от ви і я так розумію ваша дружина Тепліцькі Світлана даруєте автомобілі українцям. Дійсно даруєте, чи вони вам платять гроші? –
– Я не хочу відповідати на ваші запитання. Я не цей самий, взагалі . –
Примітно, в телефонній розмові пан Тепліцькі нібито брався допомогти, а ось дізнавшись, що ми журналісти, говорить вже зовсім по-іншому.
– Подарувалося і кінець. Понятно, шо, можна сказати. Ну добре. Я нічого не буду говорити, бо я при камері взагалі нічого не хочу. Ви в мікрофонах і так дальше. –
До слова, фірма “Disel”, знайома українським суддям і Державній фіскальній службі. Ця компанія фігурувало в декількох судових справах, де митниця воювала з приватним підприємством з Тернопільщини, та просила суд накласти на директора штраф у вигляді ста відсотків товару.
Тернопільські бізнесмени ввозили з Польщі в Україну іномарки. Суд встановив, що український підприємець надавав документи “використовуючи неправдиві відомості відправника (продавця) і факту купівлі-продажу між продавцем і покупцем”.
В іншій справі судом також встановлено “підміну товаросупровідних документів, зокрема фактури і специфікації, що призвело до заниження фактурної вартості і як наслідок, до недоборів митних платежів“.
Так ось, тернопільське приватне підприємство, надавало митникам документи, що купувало автомобілі у фірми Анджея Тепліцькі. Але в судах було встановлено, що машини були придбані у інших організацій. А на кордоні просто підміняли пакети документів.
– Була проблєма, я знаю що була проблєма… Я то знаю, тому що тут були всьо з польської сторони, – уже сівши у авто сказав пан Анджей, та пригрозивши зверненням до польської поліції поїхав.
Але можливо інший благодійник виявиться більш говірким? Їдемо далі.
У Польщі щедрі дарувальники розкидані по усіх куточках країни. Та найбільша їхня кількість зосереджена у прикордонних з Україною регіонах
У Підкарпатському воєводстві, у крихітному селі Орли працює ще один щедрий дарувальник. Кшиштоф Вальчевскі. Його фірма займається… також продажем автомобілів.
З його легкого підпису до інваліда на Полтавщину вирушив “скромненький” мерседес. Сьогодні автомобіль такого класу в тій же Полтаві продають за майже 550 000 гривень. Можливо за адресою вказаною в митних деклараціях, нарешті знайдемо благодійний фонд?
А, ні.За адресою Кшиштофа Вальчевскі значиться компанія ADMA. Хоча нам не відчинили, та у дворі ми помітили машини, одна з них – на німецьких номерах. Можливо – на подарунок українцям.
Багато людей, які підписують договори дарування на Мерседеси чи Тойоти – з іншого кордону. польсько-німецького. Є такі у славному Вроцлаві, та навколишніх містечках і селах.
Тут зареєстрований Станіслав Кузеляк, родом з Івано-Франківщини. Ленд Ровер Фріландер подарував. Схожі джипи сьогодні потягнуть за 300 000 гривень. Не пошкодував і Мерседес А-класу-W169. Тільки ось реєстрація – в невеликому селі під німецьким кордоном. Йдемо в гості, однак до нас виходять поляки.
– Немає Кузеляка. Він у Новій Солі живе. Немає тут його. Він тут не живе давно, уже два роки…
В Цесаньцу вони мешкають, – каже господиня.
О диво, виявляється Станіслав Кузеляк, який має можливість подарувати стільки автомобілів, знімав тут житло. Але ми таки повинні його розшукати. Їдемо в інше село, яке нам назвала полька.
Цесанець загублений в глушині лісів. Населення тут рекордне – близько 500 осіб! Дійсно, а де ж ще жити такому багатієві.
– В нас є договори дарування, що ви їм ті автомобілі дарували. Це правда? – питаємо у благодійника.
– То треба подивитися, я не памятаю, то давно було –
– Ви даруєте автомобілі українцям? –
– Нєа –
– Не даруєте? –
– Нєа, а чого, з якої рації? – дивується пан Кузеляк.
На додачу до Мерседеса і Ленд Ровера пан Станіслав підписався ще й під Шкодою, Фордом, Фольксвагеном. Його донька Марта – ще під одним Фольксвагеном, а Кузеляк Володимира –під Фордом-S-Макс.
– Вони вам за ті машини гроші платили? –
– Як платили, ну та платили за роботу, якщо догнав до кордону, і так дальше. А остальне – то не моя справа –
– Але договір дарування ви писали на людей? –
– Ну мусів писати. Ну, а як без цих во.-
– Ви їм написали, підписували договори дарування, для того щоб вони не платили мита, акцизи податки – як інваліди на кордоні. Це правда? –
– Але ж вони інваліди… Ну то в чому є проблема. –
Пан Кузеляк стільки надарував автівок, що годі й згадати
– Ви не пам’ятаєте, чи ви дарували мерседес чи ні? –
– Не пам’ятаю. Ні, повірте! Ви знаєте скільки я раньше машин. Треба було, просили чи то за шофера, чи приїхати, чи відвезти –
– І просили вас підписати договір дарування? –
– Ну то як просили, то я йшов до нотаріуса і офіційно то робив.-
А от лаври чемпіонапо даруванню автівок українцям можна сміливо віддати Пйотру Насталю. Він проживає у невеличкому селі Хурко всього лишень за 10 кілометрів від кордону з нашою державою. Іномарки дарує десятками і у різні області України.
Це село – ще менше попереднього. Тут всього лише одна вулиця. Йдемо до людини, яка, ну точно повинна бути олігархом.
– Українець привозив ці авто, якось так. Привозив, а я то ніби дарував. Якось то так було, – пояснює Пйотр Насталь.
– Це не ваші машини були? –
– Ні, я нє мав жодної машини. Я тільки написав, що я ніби дарував. А це не були мої автомобілі, – схвильовано пояснює чоловік, листаючи кілька десятків привезених нами договорів дарування.
– А пан в нотаріуса посвідчив, що подарував, для чого? –
– Так, тільки так – щоб тут на кордоні не платити якісь збори, чи що то.-
Платити в казну наші свідомі громадяни якось не надто поспішають. От писати у фейсбуці – держава погана, всі крадуть – це одна справа. А от платити податки – ні, не будемо.
От дороги погані, у лікарнях не має медикаментів, сміття не вивозять – кричать на усібіч. А коли працівників на роботу офіційно оформити, чи відмовитися від чорної зарплати у конвертах – та ви що, а чого це ми маємо державі стільки платити.
“Усі хабарники”, “нічого після Майдану не помінялося” – ну це звісно. Та в той же час і далі несуть пару копійок і продовжують вирішувати питання у всіх сферах. Починаючи від пологів, садочків та навчання. Але якщо шось – ну то держава погана, то не ми.
У той час, як десятки тисяч інвалідів марно чекають від держави на Део Ланоси, обрані, отримують з-за кордону фешенебельні автомобілі. Не платять за них у казну податки і мита. Від схеми український бюджет недоотримує сотні мільйонів гривень. Зате в особливій касті щасливчиків життя вдалося.
Тарас Зозулінський
«Розслідування підготоване в рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії за підтримки Міністерства закордонних справ Республіки Польща та Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади»