12091338_1651322021811248_3498564188142482002_oБерезень 2014. Майдан позаду. Але попереду подальша ескалація сепаратизму через агресію у Криму та на Сході України. Перший же день коли відчинились двері військкоматів, я пішов до нашого Луцького та був записаний у першій трійці офіцерів-добровольців…

Черг у військкоматі в той день ще не було. Бачив також що до іншого кабінету підходили добровольці з числа рядового та сержантського складу. В той день у нашому місті проводився Майдан. Черга з наших місцевих політиків та активістів(переважно призивного віку) до сцени на виступ проти агресії та сепаратизму була дуже-дуже довгою…
Далі мобілізації мені прийшлось чекати. С початку мобілізації офіцерів запасу мого майже 50-річного віку до ЗСУ не брали. Вже потім віковий ценз в два етапи був піднятий до 60 років. Але і тоді не відразу почали мобілізовувати добровольців. Тим паче що і моєї флотської військово-морської спеціальності не було серед заявок, які переважно надходили до військкоматів на офіцерів сухопутних військових спеціальностей. Тож мої навідування до військкомату не давали результату.
У той час поширювався надзвичайно високий рівень військово-патріотичного піднесення серед багатьох моїх знайомих, з якими разом ми пройшли весь Майдан. Багато хто з них хотів набути або освіжити навики бойової підготовки. Почались спроби організувати заняття для добровольців при нашому Волинському військовому ліцеї. А наприкінці березня, в умовах вірогідності на той час, загрози приходу «зелених чєловєчков» з сусідньої Білорусі, Самообороною у координації з керівництвом нашого Луцького загону прикордонників, були організовані виїзди груп добровольців на державний кордон для посилення особового складу прикордонних застав. Одну з таких груп я і очолив. Це ще був час коли у ранці лягав сніг. Було холодно ночувати в неопалювальному вагончику-опорному пункті, що був за 100 м від лінії державного кордону та вести цілодобове патрулювання вздовж кордону.
А на Великдень у групі найбільш ризикових «козаків-самооборонців», яка нараховувала десь півтора десятка чоловік, ми поїхали святити Волинські пасочки до оплотовсько-триколірного, на той час, Харкова. Їхали підтримати малочисельні антисепаратистські патріотично налаштовані сили цього міста. На Майдані Харкова у ті дні, біля пам’ятника Леніну різнобарвні прорадянсько-російські сили постійно підігрівали себе не завжди мирними промовами та гаслами. А за ними та «порядком» придивлялись козачки з гєоргієвськими стрічками.
У самому кінці травня у групі з ще трьома офіцерами запасу з Луцька та за підтримки Самооборони мені довелось пройти тижневий диверсійно-партизанський вишкіл на базі закинутого піонерського табору під Києвом. Тоді ми для себе відмітили надзвичайно високий рівень підготовки тих бойових офіцерів спецпідрозділів, які займались там з нами практично на одному ентузіазмі. Це ще раз переконувало нас, що гасло на військкоматах «Буде військо – буде Україна» не порожні слова та відродження ЗСУ є справою часу. Метою нашого вишколу була підготовка злагоджених груп добровольців-ополченців для захисту стратегічних об’єктів та діяльності в тилу ворога на території області у разі широкомасштабного наступу агресора.
Літо та осінь ми групою, яка самоорганізувалась ще під час наших виїздів на Білоруський кордон, патрулювали нічне місто у якості відділення швидкого реагування Самооборони та як могли проводили злагодження та вдосконалення нашої бойової підготовки.
Серед моїх волонтерських епізодів того року найцікавішим був мною ініційований та реалізований спільними зусиллями Громадської ради Волині та Самооборони. Це був грудневий виїзд на блокпости Маріуполя під гаслом: «Новорічну ялинку у кожний бліндаж». Декілька сотень маленьких штучних новорічних ялинок нами було доставлено до Маріуполя та розвезено по блокпостах, підрозділах прикордонників та бійцям «Азова». Крім ялинок ми доставили продукти харчування , військову форму та малюнки . Тоді я ще гадки не мав, що вже за пів року повернусь до Маріуполя та буду у складі 14-ої бригади приймати участь у його обороні.
А ще восени був євроавтомайдан – агітаційний автопробіг містами Польщі та Німеччини . А повернутись з нього пощастило маленьким конвоєм з трьох подарованих Луцьку німецьких автомобілів швидкої допомоги для потреб ЗСУ.
Десь вже наприкінці осені при нашому міському військкоматі, почала формуватись територіальна рота резерву. І ми були серед тих, хто серед перших написали рапорт на зарахування до її складу. Рота мала виконувати функції захисту ключових об’єктів по області на випадок заходу «зелених чєловєчков» зі сторони Білоруського кордону або висадки ДРГ. Для тих хто потрапив до складу роти зберігався статус цивільного, але двічі на тиждень проводилось злагодження та бойова підготовка. З нами мав бути підписаний контракт.
Розпочався 2015 рік, а разом і з ним вже четверта хвиля мобілізації. Цього разу вже військкомати не забули про офіцерів запасу, які записались у добровольці. В ранці 3 лютого я прямо з занять роти резерву був викликаний на четвертий поверх нашого військкомату, де мені було вручене мобілізаційне повідомлення. Правда щоби його остаточно отримати, я написав заяву на добровільну мобілізацію у зв’язку з тим, що я є багатодітним батьком і на мене не розповсюджувалась обов’язкова мобілізація. За пару днів до цієї дати я розпочав планувати святкування 50-річного ювілею, який наближався…У день своєї мобілізації я тільки і запитав відповідального офіцера військкомату, чи не можливо би було відкласти на 5-7 днів мою мобілізацію,щоби відсвяткувати свій піввіковий ювілей дома…
Святкувати прийшлось вже у казармі з такими ж мобілізованими офіцерами запасу,серед яких, як з’ясувалось, я не був самим «стареньким». Було кілька молодших хлопців, але середній вік по нашій казармі десь наближався до мого. Це був центр перепідготовки при академії сухопутних військ під Києвом.
Цей мій ювілей я запам’ятаю як найяскравіший серед інших, і я би не проміняв його на святкування у самому фешенебельному ресторані світу. Бо не важливо де святкувати,а головне з ким! А я святкував свій 50-річний ювілей з патріотами нашої країни, які не стали «відмазуватись» від мобілізації бо розуміли, що не зможуть «відмазатись» від своєї совісті та офіцерської честі!
Через місяць, у березні, по закінченню навчання, через рік після першого дня роботи військкоматів в умовах особливого періоду, я разом ще з декількома офіцерами з різних областей України, був направлений для проходження подальшої служби до складу нашої Волинської 14-ї окремої механізованої бригади, яка в умовах наметового табору, тільки розпочинала своє формування та бойове злагодження на полігоні біля Рівного. Але це вже тема для окремих спогадів у польовому щоденнику підстаркуватого:) старшого лейтенанта ЗСУ, офіцера штабу 14омбр.
Від редакції: «Боцман» – Костянтин Байчук є кандидатом в депутати до Луцької міської ради по округу №11.
Колектив журналу «Кримінальне чтиво.Захід» вважає за потрібне підтримати його кандидатуру на місцевих виборах.
Порядних, відважних, чесних людей у владі повинно бути більше.