Міліціонери до смерті побили підозрюваного, міліціонери б’ють кийками чоловіків, яки затримались у кафе, щоб допити пиво, міліціонери, які погрожують розправою підліткам на вулиці… – знайомо і не викликає здивування?! Чому люди у погонах дозволяють собі таке?

– Документи є? А що у кишенях? А чому такий незадоволений? Свої права знаєш? Зараз ми тебе на 72 години закриємо, там тобі все роз’яснять…
Класична ситуація, чи не так? Чому вони себе так поводять? Вважають, що форма робить їх надлюдиною, дає владу і звільняє від відповідальності?!
Дехто з міліціонерів саме так і думає. Чому? На це існує ряд причин.
Якщо ви – підозрюваний, то вас намагаються залякати, щоб змусити заплатити хабар, або тому, що кінець кварталу і треба здавати показники розкриття. А як їх скласти? Людей не вистачає, криміналістів бракує, сучасного обладнання для збору та аналізу доказів немає. Як у такому випадку швидко розкрити злочин? Найкращий спосіб – знайти підозрюваного і заставити зізнатись у скоєному. Фактів не вистачає, зате сили хоч відбавляй і вміння принижувати та робити боляче є.
Бувають ще більш банальні причини. Хлопчика цькували в дитинстві, тому він вирішив стати міліціонером, щоб самоутвердитися, захистити себе і помститися, отримавши підтримку величезної машини на ім’я “держава”.
Якщо психологи візьмуться розбирати кожен випадок жорстокості зі сторони представників правоохоронних органів, то завжди знайдуть як пояснити та навіть виправдати її.
Маленька зарплата спонукає до хабарництва, тиск зі сторони керівництва змушує вибивати покази, давні психологічні травми породжують жорстокість. Для кожної протиправної дії можна знайти причину. А чи існує в міліціонерів мотивація не коїти всього перерахованого?
В Англії існують цілі династії поліцейських, які переймаються своєю репутацією. В Японії жоден правоохоронець не порушить закону, аби не зганьбити свою сім’ю, у який чоловіки служать у поліції декілька поколіннь.
В Україні також є сімейні міліцейські клани. Тато вибрався у начальники і отримав змогу проштовхнути у органи сина, а той і своїх дітей… Нащадкам працювати легше, бо всі прекрасно знають хто їх прикриває, всі розуміють межі своїх можливостей і розцінки.
– Правильні менти є, – розповідав мені знайомий рецидивіст, – мало, але є. Він мене зловив і по-чесному доказав. Без прєса і підкидонів. Я сяду, але зла на нього тримати не буду. Він мене “по дєлу” посадив, без падлян. Моя робота – красти, його – ловити. Тут нічого особистого. Таких поважають.
От, здається і вся мотивація бути чесним мєнтом: жити так, щоб навіть ворог тебе поважав. Здається, може цього замало, але мій знайомий ж сказав: “чесні менти є”. І я хочу підтвердити – таки є! Сам мав честь зустрічатись.
Хочеться, щоб саме вони створювали свої династії, повернули довіру українців до правоохоронців та влили силу у призабуту та, наразі, дивну фразу “честь мундиру”.

Із повагою, редактор Влад Якушев та колектив журналу “Кримінальне чтиво. Захід”