У 2005 році львіська прокуратура зловила цікавого “злочинця”, у діях якого не було складу злочину. Не зважаючи на це, проти нього завели кримінальну справу. Порушення не вдалося довести, але розгляд справи був, покарання призначено. За що? Питання саме для розділу “Криміналіст”.

Степан Степанович Задорожний був нічим не примітним директором на ПП “Факт-захід”. Бажаючи розширити свій бізнес, пан Задорожний взяв у банку “Львів” кредит під заставу майна, яке було обліковано на його фірму. За деякий час він сплатив кредит та відсотки і… опинився під слідством.
19.09.2005 р. прокуратура м. Львова порушила відносно пана Задорожного кримінальну справу № 181-0649. Підставою для цього став кредит, який оформив пан Задорожний. У матеріалах справи вказано, що кредит підприємець не віддав, чим завдав банку великих збитків. Окрім того, слідством було встановлено, що Степан Степанович Задорожний начебто ошукав банк, заклавши майно, власником якого ніколи не був. За це пан Задорожний отримав умовний термін покаранння.

Слідство ведуть знавці?
На перший погляд, справа банальна і не варта уваги. Шахрай обдурив банк. Таке часто трапляється. Але можна знайти багато цікавого, проаналізувавши обвинувачення.
Так, розслідуванням встановлено, що у 2004 році пан Задорожний отримав у банку “Львів” кредит на підставі завіреної ним копії договору з військовою частиною А 1565. Згідно нього ПП “Факт-захід” зобов’язується продати та передати у власність в.ч. А 1565, за її попереднім замовленням, комплектуючі та матеріали. Сам документ є недійсним, оскільки пан Задорожній не повернув примірника іншій стороні та в договорі відсутні специфікації.
Далі слідство опитує свідків. Більшість з яких підтверджує факт оформлення кредиту під заставу семи танкових двигунів. Працівники банку розповідають, як приймали рішення про надання кредиту. Бухгалтер ПП “Факт-захід” повідомляє про те, як виконувала свої службові обов’язки. Сам процес оформлення договору позики – цілком законний. Більше того, слідству було надано довідку, згідно якої ніяких заборгованостей перед банком Степан Степаннович Задорожний не має. Відповідно, банк не має до нього жодних претензій. Ось таке, дивне шахрайство.
Виходить, що обвинувачення могло базуватись тільки на факті неіснуючого договору? Але, навіть якщо документ був недійсним, хіба за це передбачена кримінальна відповідальність.

Договір невидимка
Що ж там насправді було з тим договором? У матеріалах справи є свідчення військових, які стверджують – ніяких танкових двигунів вони не отримували. Договір існував, його копія з всіма потрібними штампами та підписами була у розпорядженні слідства. Заява про те, що договір не є дійсним, адже пан Задорожний не повернув військовій частині примірника – є цілковитим невіглаством, оскільки недійсним договір може визнати тільки суд. Жодної справи з цього приводу не було, більше того, до суду жодна з сторін не зверталась.
Слідство стверджує, що неправдивою є довідка про те, що на ПП “Факт-захід” було обліковано 7 танкових моторів. Звідки це відомо? У процесі досудового слідства правоохоронні органи так і не поцікавились, чи були двигуни насправді, звідки взялись і куди поділись.
Не зважаючи ні на що, прокуратура м. Львова затверджує обвинувальний висновок та направляє справу до суду. Де, не звертаючи уваги на абсурдність подій, пана Задорожного визнано винним.

Хто потерпілий
Степан Задорожний своєї вини не визнає і тепер відстоює своє чесне ім’я в суді. Він задає резонне питання: “Якщо я скоїв злочин, то скажіть мені, хто потерпілий?”
Відповісти суддям доволі складно, адже тоді доведеться визнати некомпетентність слідчих та неправоту органу, який виніс пану Задорожному вирок.
Останнє слово мають сказати люди у мантіях. Для нас же справа корисна, оскільки є показовим прикладом, як не слід вести слідство.

Др. Анатолій ШВАРЦ