«Для службового користування» – саме така примітка стоїть на брошурі «Допустимість тактичних прийомів при допиті», яку міліціонери не спішать демонструвати громадянам, що не носять міліцейського кашкета. У цій брошурі чітко прописані правила, за якими повинен діяти слідчий під час допиту свідка чи підозрюваного.

Парадоксально, але замість того, щоб забезпечити її широке розповсюдження серед громадян, аби кожен українець знав свої права, міліційне начальство надає брошурі мало не гриф секретності. Можливо тому, що допитувати безправну людину легше?

Dura lex, sed lex – закон суворий, але це закон. Так любив повторювати мій знайомий слідчий. У той же час він був переконаний, що невинних людей не буває, і якщо людина опинилася на допиті, то вона вже винна – за визначенням, оскільки чесних людей до міліції не викликають. Відповідно, для того, аби довести її провину, придатні будь-які засоби, бо закон суворий! На жаль, міліціянт не любив згадувати про те, що закон суворий і по відношенню до нього самого. А тим часом, існують правила, яким сам слідчий зобов’язаний підкорятися. Звісно, грати за правилами важче, тому не варто повідомляти про них та ускладнювати собі життя. Нехай той, кого допитують, не знає своїх прав і, відповідно, не зможе повідомити в суді про незаконні дії слідчого. Це ж так легко – вибити у підозрюваного свідчення, натиснути на нього психологічно, обдурити, видурити інформацію, зігравши на релігійний почуттях.

Про синдром слідчого, який не вважає за потрібне виконувати обов’язкові правила, розповідається і у брошурі «Допустимість тактичних прийомів при допиті», яку мені приніс показати інший, педантичніший в питаннях дотримання букви закону працівник міліції. Назвемо його умовно – чесний міліціонер. Він просив, не розголошувати його прізвище, оскільки побоювався неприємностей з боку начальства.

– Цікаво виходить, для нас обов’язковою для прочитання є методика ведення допитів з чіткою постановкою, що можна, і чого не можна, а з іншого, розголошування цієї інформації серед громадян, м’яко кажучи, не заохочується. А коли мова йде про статистику розкриття злочинів, то начальство заявляє, що брошуру потрібно читати не для того, щоб знати, чого робити не можна, а для того, щоб підвищувати свої навички роботи з підозрюваними і збільшувати відсоток розкритих злочинів. Це ж наочний приклад синдрому слідчого, описаного в цьому ж посібнику. Насправді нікого не цікавить, як ми добули зізнання, навіть якщо і за допомогою тортур. Головне, щоб наші методи не викрили, і у начальства не було проблем, – говорить чесний міліціонер.

Про що ж написано в цій брошурі? Прочитавши її, я виявив багато інформації, корисної для людини, яка опинилася на допиті в ролі свідка чи підозрюваного. Пам’ятаючи прислів’я: «Від в’язниці не зарікаються», я вирішив познайомити читачів із змістом цієї книжечки.

На допиті
Буквально на перших же сторінках брошури слідчим нагадують про, власне, цілі їх роботи. Як не дивно, метою є не поліпшення показників розкриваності і не премії, які отримують за велику кількість успішно завершених справ.

«Незалежно від процесуального положення допитуваного, метою допиту є отримання відомостей про обставини, що мають значення для справи, причому не будь- яких відомостей, а правдивих, тобто тих, що правильно відображають скоєний злочин» (стор. 6).

Звісно, сказано і про те, що процедура допиту повинна бути оформлена і запротокольована належним чином.
Стоп! Людині, яка ще не була на допиті, важко уявити, що йому доведеться пережити, опинившись у кабінеті слідчого. Кажуть, що невинному нічого боятися. Неправда! Психологи стверджують, що саме у невинної людини допит викликає сильний стрес, оскільки його, невинного, в чомусь підозрюють і звинувачують в діях, яких він не здійснював. А психологічна травма, отримана невинною людиною під час обшуку, коли обмацують, вивертають кишені, вимагають роздягтися, – прирівнюється психологами до психологічної травми, отриманої під час зґвалтування.
Не кожна людина, опинившись в таких умовах, пригадає, яким параграфом і в якому абзаці гарантуються його права. Тому, я спробую змоделювати для вас ситуацію, максимально наближену до реальності, і вже у процесі моделювання розповім про ваші права і правила, обов’язкові для слідчого.

Якщо театр починається з вішака, то допит – з повістки. Згідно із законом, «запросити» вас на допит можуть трьома способами: повісткою, зателефонувавши або просто приїхати до вас додому і сказати: – Одягайтеся.
Не сподівайтеся, що вас заздалегідь попередять, з якого приводу і в якості кого (свідка, підозрюваного, обвинуваченого) вас викликають, швидше за все, молотимуть нісенітницю про якусь нічого не значиму формальність.
І ось ви, затиснувши повідомлення в руках, йдете в райвідділ. Черговий на вході заглядає в повістку, і ви проходите у вказаний кабінет.

Як правило, кабінет обшарпаний і погано освітлений. Обов’язковий інтер’єр – шафа і старий радянський сейф, на якому лежить міліційний кашкет. Столів може бути декілька, оскільки в одному приміщенні можуть працювати декілька слідчих. Якщо в кабінеті працюють декілька осіб, готуйтеся до того, що всі вони ставитимуть вам запитання, можливо, що й одночасно. Це незаконно. Слідчий, що веде справу, по якій ви викликані, може бути лише один, а решта осіб, що перебувають у кабінеті, є сторонніми. Теоретично ви можете вимагати, щоб вони залишили приміщення, але вашу вимогу можуть не виконати, оскільки в цьому ж приміщенні розташовані робочі місця «сторонніх», і ви не маєте права вимагати, щоб вони в робочий час покинули свої робочі місця, оскільки ця вимога суперечитиме трудовому законодавству. Проте ви можете не відповідати на їх запитання – цього вам теж ніхто не має права заборонити.
Так от, ви зайшли до кабінету і побачили людину, яка щось пише за столом. Вона запросить вас «присісти» і якийсь час займатиметься своїми паперами для того, щоб ви почали нервувати і усвідомили всю важливість моменту.
Це психологічний прийом і він не заборонений. Сидіть – чекайте.

Нарешті слідчий відірветься від паперів, подивиться вам в очі і вперше порушить правила запитавши: – Здогадуєтеся, чому вас викликали?

Ось тут-то вам краще відразу заявити слідчому про свою незгоду з незаконними методами ведення допитів.
Спочатку слідчий повинен відрекомендуватися, показати своє посвідчення, після чого пояснити, з якого приводу вас викликали, роз’яснити ваші права і показати статті із законів, на які він спиратиметься, наприклад, статтю про відповідальність за надання неправдивих свідчень, якщо ви викликаєтеся як свідок.

«Часто особи, обґрунтовано запідозрені у здійсненні злочину, допитуються не як підозрювані, а як свідки і, природно, попереджаються при цьому про кримінальну відповідальність за дання свідомо неправдивих свідчень і за відмову або ухилення від дання свідчень. Наявне грубе порушення права підозрюваного на захист, вчинення на нього неправомірного тиску, що виражається в загрозі застосування статті КК» (стор. 9).

Під час допиту обов’язково повинен вестися протокол, в якому вказується дата і час допиту. Допит не можна вести в нічний час доби! Якщо вас допитують вночі, ви можете опротестувати це. Все, що ви скажете, не зможуть застосувати проти вас, оскільки нічний допит є незаконним!

Але наш допит відбувається вдень. Він законний. Та все ж, попросіть у слідчого папір і ручку для того, щоб паралельно вести свій протокол допиту, записуючи все, що сказав слідчий, і що ви йому відповіли. Якщо слідчий поводиться грубо, ображає вас, заносіть це у свій протокол, а потім, в кінці допиту, вимагайте слідчого підписатися під ним. Записувати слід ще й тому, що нерідко протоколи з вашими «непотрібними» слідству свідченнями можуть загубитися. Це підтверджує і наш чесний міліціонер, і людина, потерпіла від неправомірних дій міліції, ім’я якої я не розкриваю з етичних міркувань.

«Мою доньку – 13-и років, і її подругу напоїли, привели в готель і зґвалтували. Потім свідчення тієї дівчинки загубилися, а через декілька днів її батьки забрали заяву. Нам пропонували гроші, щоб і я забрала заяву, але я сказала, що дитиною своєю не торгую. А зараз цього ґвалтівника випустили на підписку про невиїзд. Він на волі!» (мама потерпілої Ю.).

«Трапляється, що документи зникають. Не скажу, що це завжди навмисно, у багатьох випадках це стається через просту халатність» (чесний міліціонер).

Усі формальності дотримані. Протокол заведений, у вас в руках листок паперу і ручка. Слідчий переходить до запитань: – Чому ви вбили кицьку мадам Полосухіної третього дня?

Слідчий знову порушив правила ведення допиту. Такого запитання він не мав права задавати.

«Очевидними порушеннями треба також вважати і випадки ставлення при допиті навідних запитань. Причину цих помилок можна пояснити тим, що окремі слідчі або не знають закону, або не уявляють собі суті навідного запитання. Навідним запитанням вважається запитання, яке вже своїм формулюванням підказує допитуваному бажану для слідчого відповідь. Ось декілька прикладів навідних запитань: 1) У гості до С. Ви пришли в коричневому костюмі? 2) Подія, очевидцем якої Ви були, мала місце о 20 годині? 3) Р., що підійшов до Вас, був у нетверезому стані? Варто навести приклади їх правильного формулювання: 1) У костюмі якого кольору Ви прийшли в гості до С.? 2) У який час мала місце подія, про яку Ви дали свідчення? 3) У якому стані знаходився Г., що підійшов до Вас?» (стр.8).

Отже, допит продовжується і відбувається не так, як хотілося б слідчому. Ви або не володієте потрібною йому інформацією, або не бажаєте говорити правду. І тут слідчий заявляє вам: – Ви ось тут в мовчанку граєтесь, а насправді я не слідчий. Я і є мадам Полосухіна і я особисто бачила, як ви вбили мого кота! І ще 48 свідків бачили. Зараз справжній слідчий прийде, він вас на чисту воду виведе.

У цій заяві слідчого знову безліч порушень правил ведення допиту.

«Слідчий не має права видавати себе за будь-кого іншого, за працівника іншої спеціальності. Він не має права повідомляти обвинуваченому неправдиву інформацію, відомості, обдурювати його. Хоча б і з найблагородніших спонук. Поняття «Брехня на благо» непридатне в діяльності слідчого» (стр.11).

Приклад такого нечесного прийому приведений на сторінці 23: «Пограбувавши перехожого, злочинець відібрав у нього 29 рублів. На допиті слідчий, начебто помилково переплутавши цифри цієї суми, сказав підозрюваному:
– Потерпілий стверджує, що Ви відібрали в нього 92 рублі.
– Бреше він, обурився підозрюваний, – не 92, а 29 рублів!»

Начебто комічна ситуація, але було б смішно, якби не було так сумно. Слідчий обдурив. А якщо незаконно починає діяти людина, яка захищає закон, то про яку законність може йти мова?

Слідчий не має права отримувати інформацію шляхом застосування насильства і «знущання над особою допитуваного».

«Поняття «насильство» розглядається в юридичній літературі як завдання ударів, побоїв та інших фізичних дій, а «знущання над особою допитуваного» – як образа і приниження його гідності. Психічний тиск може виражатися в загрозі застосування фізичного насильства або спричинення іншої шкоди допитуваному або його близьким, наприклад, притягнення до кримінальної відповідальності за більш тяжкий злочин ніж той, який він скоїв» (стр.18).

Слідчий не може жодним чином вам загрожувати! Самі укладачі брошури погоджуються, що застосування заборонених методів є більш ефективним, але в той самий час пишуть «…через свою незаконність подібні тактичні прийоми визнаються неправомірними, а отримані за їх допомогою свідчення – неприпустимими».
Крім того, на думку авторів, «…тактичний прийом не повинен: сприяти обмові з боку допитуваного; виправдовувати скоєння злочину або зменшувати його соціальну небезпеку; сприяти розвитку у допитуваного нешляхетних почуттів, наданню неправдивих свідчень, здійсненню аморальних вчинків; підривати авторитет правоохоронних органів».

Часто міліціонери не мудрствують лукаво, в просто вибивають покази, але, як показує практика, окрім побоїв, існує ще безліч незаконних способів отримати потрібні слідчому свідчення.
Припустимо, що у вашої дружини (не дай Бог) хворе серце, і слідчий знає про це. І ось, під час допиту слідчий говорить: – Або ви зараз зізнаєтеся, або ми повідомимо вашу дружину, що ви підозрюєтеся у вбивстві. У неї ж, як мені здається, хворе серце? А якщо з нею трапиться напад? Ви хочете її вбити?
Від такої заяви і у самого допитуваного може інфаркт трапитися.
Це знову ж грубе порушення.

«Вплив прийому (слідчого, авт.) на емоційну сферу допитуваного не повинен завдати шкоди здоров’ю допитуваного, викликати нервовий зрив, інфаркт. Ось приклад помилкового використання такого прийому. Під час розслідування вбивства слідчий, вивчивши особу підозрюваного Л., дізнався, що той після злочину впав у дуже пригнічений стан, почав кричати уві сні. Намагався покінчити життя самогубством. Якийсь час знаходився на лікуванні в лікарні, оскільки висловлював скарги на галюцинації – йому бачилися мертві люди, чулася похоронна музика. На допиті слідчий, після бесіди на теми, що не стосувалися справи, раптово поставив запитання: «Чи подобаються вам похоронні марші? У зв’язку з чим ви лежали в лікарні?». Підозрюваний признався, що брав участь у вбивстві. Цей приклад показує, що слідчий нехтував названою умовою» (стр.43).

Не дозволяється слідчим спекулювати і на ваших релігійних почуттях.
Ось, наприклад, слідчий говорить вам: – Скажіть мені, як буддист буддистові, ну навіщо ви убили кицьку мадам Полосухіной. Це ж гріх кармічний!
Можливо, цей приклад і не може достатньо яскраво проілюструвати всієї серйозності провини слідчого. У книзі є яскравіші приклади.
Один з них описує, як у здійсненні крадіжки з ощадкаси підозрювався мусульманин Б.
«Знаючи клятви мусульман, слідчий взяв у бібліотеці Коран, розстелив у своєму кабінеті на підлозі килимок, поклав на нього Коран і сказав Б.: – Якщо ви не брали грошей, то присягніться в цьому, переступіть Коран. Б. узяв в руки Коран, переконався в тому, що книга справжня і признався у крадіжці» (стр.44).

Відносно вас допит закінчився без ексцесів, оскільки ви були озброєні необхідними знаннями. Викликали вас помилково, і, вибачившись, відпустили.

Замість післямови
Готуючись до написання статті, я звернувся до правоохоронних органів, щоб отримати коментар, наскільки обов’язковим для слідчих є виконання всіх цих правил. Я довіряю своєму джерелу, але професійна журналістика вимагає під час статті спиратися на якомога більшу кількість джерел інформації, щоб інформація, викладена у статті, була об’єктивною.
У відповідь на свій електронний лист у міністерство МВС України, я отримав наступний коментар: «Слідчі під час своєї роботи регламентуються кримінально-процесуальним кодексом України (КПК), згідного якому допит – це одна із слідчих дій. Цей кодекс був прийнятий за часів СРСР, але туди постійно вносяться зміни. Чим вони відрізняються, це більше питання до науковців, які займаються вивченням цієї теми. На даний час підготовка слідчих в учбових закладах системи МВС проводиться по тому ж КПК, який існує на сьогоднішній день з цими поправками».
Я не полінувався і уважно вивчив Кримінально-процесуальний кодекс України.

У статті 167 «Допит свідка», я виявив ось таку інформацію: Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або
підказка до відповіді (навідні запитання). (Стаття 167 зі змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X (6834-10) від 16.04.84; Законом N 1833-III (1833-14) від
22.06.2000 ).

У кримінально-процесуальному кодексі не зафіксовані правила, детально викладені у брошурі «Допустимість тактичних прийомів при допиті». Чи означає це, що слідчі не зобов’язані ним слідувати? Наш чесний міліціонер вважає, що їх необхідно виконувати, але закон, як і міліційне начальство, про це мовчить. Виникає запитання. Якщо правила скасовані, чому слідчим треба вивчати брошуру, а якщо правила діють, то чому на книзі стоїть гриф «Для службового користування» і чому вона закрита для широкого кола читачів? Повіримо чесному міліціонерові на слово. Тому, що якщо він не має рації, то назвати Україну правовою державою, я особисто, не наважуся.

Влад Якушев