Охоронець Горбачова про таємниці своєї професії

Завдання охоронця – врятувати життя клієнта, навіть якщо для цього треба буде віддати власне. В уяві людини, не обізнаної з таємницями цієї професії, охоронець – це громило у костюмі і чорних окулярах, який володіє всіма на світі прийомами рукопашного бою. Ми неодноразово бачили таких людей коло VIP-персон. Насправді ці чоловіки складають лише перше коло охорони. На відміну від них, справжній захист забезпечує друге «невидиме» кільце безпеки. Журнал «Кримінальне чтиво.Захід» знайомить вас з такою людиною-невидимкою, охоронцем останнього правителя СРСР – Михайла Горбачова.

– Я маю багато запитань, але почну з того, яке хвилює мене найбільше. Яку підготовку треба отримати, щоб свідомо бути готовим піти на смерть заради іншого? Я можу зрозуміти, коли жертвують собою заради рідних, захищаючи свою країну, але віддавати своє життя за гроші…

– Складну, тривалу підготовку. Ось ви тут кажете – за гроші…А знаєте, скільки отримували люди з охорони Горбачова? 15 доларів на місяць. Які вже тут гроші. Скоріш патріотизм і психологічна «накачка». Хоча, від нас – людей другого кола – такої самопожертви не вимагали. Ті, хто в першому колі, повинні підставлятися під кулі замість підопічного, накривати собою вибухівку. У нас, як і в третього кола, інше завдання.

– Третє коло – це снайпери? Я завжди думав, що це і є друге коло. Власне про друге коло я ніколи не чув.

– Про нього знають лише «специ». Ми даємо довічну підписку про нерозголошення. Розумієте, зі сторони так і має виглядати, що нас немає. Ми – люди із натовпу. Ми повинні бачити все, що відбувається навколо, і ніяк, ні поведінкою, ні одягом не відрізнятися від зівак. До нашого завдання належить виявити загрозу і ліквідувати її, бажано з найменшим шумом. Перше коло працює, лише якщо ми не спрацювали, а третє тримає дальні цілі і допомагає, якщо є ціль, яку ми виявили поза зоною нашої досяжності.

– Ліквідувати ціль – означає вбити? І часто вам доводилося вбивати на роботі?

– Не обов’язково вбивати. Ми маємо визначити ступінь загрози. Якщо кілер –професіонал, його ліквідують, не задумуючись. Якщо фанатик з народу чи божевільний, то можна просто «вирубати». Основна вимога до працівника другого кола – вміння відмінно стріляти з короткоствольної зброї, але, насправді, стріляти доводиться рідко. Коли я охороняв Михайла Сергійовича, то не стріляв жодного разу, а ось коли, після розвалу Радянського Союзу, охороняв бізнесменів – доводилося. Але вбивати не було потреби. Тому, хто добре стріляє, вбивати не обов’язково. Можна вистрілити так, що людина більше не зможе заподіяти клієнтові шкоди, але при цьому залишиться живою. Якщо ж вчасно вичислити загрозу, можна і тихо, руками спрацювати. Ви помітили, що, коли люди вітають когось із перших осіб, комусь у натовпі неодмінно стає погано. Здебільшого це робота другого кола охорони. Підозрілу людину можна «виключити» і потім вже розібратися, що це за птах.

– Ви довго вчилися стріляти без промаху?

– Той, кому це дано, вчиться швидко, а в кого таланту немає, просто у друге коло не потрапить. А загалом навчання довге і складне, адже вчать не тільки потрапляти у ціль. Вчать потрапляти за будь-яких умов. А якщо цілей декілька? Ось, наприклад, на вас насувається троє озброєних нападників. Вони на однаковій відстані. У них однакова зброя. Ви правша. Якого з бандитів треба вбити першим?

– Хіба є різниця?

– Звичайно. І різниця колосальна – вагою у ваше життя. Якщо пістолет у вас в кобурі, стріляти треба за порядком – зліва направо. Ви висмикуєте зброю і використовуєте інерцію. Рука розгинається, і цілі по черзі потрапляють на мушку. А ось якщо ви вже налаштували зброю, то вражати цілі треба справа наліво, тому що до себе рука згинається на долі секунди, але швидше. Ці долі секунди можуть вас врятувати. Це так, простенька задачка. Є і набагато складніші.

– На Горбачова дійсно було два замахи? У Грузії 1987 року його намагалися вбити із саморобного пістолета, та 1990 року – з мисливської рушниці… Обидва рази Михайла Сергійовича врятував випадок?

– Два офіційних і ще з десять таких, про які не згадувалося. Причому жодного разу Горбачова не намагався вбити професіонал. Усі зловмисники були простими людьми. Про таке не можна було говорити, адже Михайло Сергійович так багато зробив для цих людей – Перебудова, Гласність, а вони його вбити намагаються. Як таке поясниш? Насправді багато хто був не в захваті від його нововведень. СРСР – тоталітарна держава, а тоталітарні держави породжують фанатиків. Що ви читали про ці замахи?

Олександр Шмонов в наші дні (зліва) і на слідчому експерименті 1990-го (фото: "КП")

1987-го саморобний пістолет вистрілив у зловмисника в кишені та поранив його, а 1990-го Олександр Шмонов з обрізом підійшов майже до трибуни, а коли вихопив його, то хтось, випадково, підбив ствол і він промахнувся. Ви дійсно вірите в таке неймовірне везіння? Обидва рази спрацювало друге коло. Погано спрацювало – стрілянина, крики. Довелося ці два замахи визнати.

– А що ви скажете про Горбачова, як про людину? Із ним важко було працювати?

– Із ним – ні, з його дружиною – Раїсою Максимівною – так. Одного разу вона захотіла, щоб всі без винятку, хто їх з чоловіком охороняють, мали вищу освіту та знали декілька мов. Уявіть, людина – прекрасний охоронець, а знання мов – російська і англійська зі словником. Все, не влаштовує. У самій «дев’ятці» потрібної кількості людей не знайшлося. Тут одна й та сама людина кожен день працювати не може – увага притуплюється, потрібні люди на зміну. А де взяти таку кількість перевірених інтелектуалів? Місяць промучилися, а потім вдалося Михайла Сергійовича вмовити повернутися до старих критеріїв у наборі охорони. Раїса Максимівна тоді на нього дуже образилася.
А після того, як Раїса Максимівна у США, в Білому домі побачила здоровенних негрів, захотіла, щоб і їм виділили охоронців не неменших ґабаритів. Довелося хлопців з «Альфи» підтягнути. Але їх ніяк не вдавалося психологічно перепідготувати. Ніяк не могли зрозуміти, що тепер все, що від них вимагається, – прикрити президента та його дружину собою. Глухо. Ті все в бій рвалися. Все мріяли: ось самі ворога побачимо і першими знешкодимо… Довелося знову Горбачова вмовляти, а він знову мав нелегку розмову з Раїсою Максимівною.

– А який замах запам’ятався найбільше?

– На Горбачова цікавих замахів не було. Стандарт – підозрілим ставало погано у натовпі, і все, весь замах. Цікавіше було, коли я в Ростові на одного бізнесмена працював. Кілер з автоматом за бетонним блоком на будівництві засів. «Дока» був, зрозумів, що його помітили, і лежав, не відсвічував. Треба було його якось звідти викурювати. Я дивлюся, а лівіше від нього металевий швелер до стіни приставлений. Я по швелеру почав стріляти. Три рикошети – дві прострілені руки. Тут є чим похвалитися.

– А зараз ви ще працюєте?

– Ні, я вже зі смертю в обнімку нагулявся. Тепер – гриби, риболовля. Поселився за межами України. Тільки іноді рідних відвідую. Шкода, що не розбагатів. Направду, найняв би собі охорону. Не тому, що когось боюся, а так, щоб відчути себе тим, кого бережуть, не задумуючись про власне життя, – такою собі «священною коровою». Ха-ха!