Найбільший шпигунський скандал 50-тих „Берлінський тунель”, очима розвідника

Львів’янин Ілля Кац ветеран інформаційної війни що велась колись між КДБ та ЦРУ. Він особисто приймав участь у подіях, що потрапили до підручників розвідок світу під назвою „Берлінський тунель”. 20 січня 1955 року ЦРУ завершило будівництво тунелю, з Західного Берліну до зони контрольованої СРСР та приєдналось до радянських комунікацій з метою їх прослуховування. Однак в ЦРУ не знали що КДБ веде з ними гру…

Пане Ілля, чому ви обрали роботу розвідника. Невже для вас не знайшлося більш спокійного заняття?

– Ви повірите, якщо я скажу, що це була мрія мого дитинства. Колись професія розвідника здавалась мені романтичною. Потім були воєнні роки. Під час війни я втратив батька і мати. Дуже жалкував, що не потрапив на фронт. Хотів відімстити за рідних. Не вдалося відімстити фашистам, то я вирішив мстити всьому світовому імперіалізму. Не посміхайтесь, колись ми щиро вірили у те що нам втовкмачувала пропаганда. Потім була армія. Після проходження обов’язкової служби вирішив залишитись у війську. Як відмінник бойової та політичної підготовки отримав пропозицію пройти спеціальні курси шифрувальників. Це і стало першою сходинкою до роботи у розвідці. Потім було ще багато навчальних закладів та спеціальних курсів.

Як ви опинились у Берліні?

– У жовтні 1949 утворилась Германська Демократична Республіка. В 1950-му у ГДР створюють Міністерство держбезпеки – німецькою „Штаатсзіхерхайт”, яке скорочено стали називати „Штазі”. До „Штазі” увійшли перевірені німці, антифашисти, члени руху опору, але тоді у СРСР одна спецслужба перевіряла іншу. Ми довіряли „Штазі”, але контролювали кожен рух МГБ ГДР, прослуховували телефони, підслуховували розмови. Я працював саме у такому відділу. Пам’ятаючи про смерть батьків я так і не зміг подавити в собі неприязнь до німців, тому мене і призначили у цей відділок. Керівництво знало, що я буду дуже пильним і прискіпливим. Що не кажіть, а у КДБ вміли вірно підбирати кадри. Під час моєї роботи у Берліні і розпочався скандал який мав назву „Берлінський тунель”.

Що це була за історія і яку роль в ній зіграли ви?

– У 1950-му наші військові почали відмовлятись від використання радіозв’язку. Кабельні комунікації вважались більш захищеними. Секретні телефонні лінії тягнули під землею. Роботи по проведенню цих ліній були засекречені, тому що через Берлін проходили лінії зв’язку з Москвою, Варшавою, Бухарестом. Але якщо наша розвідка працювала добре, то ЦРУ працювало не гірше. Американці дізнались про існування підземного комунікаційного вузла, який знаходився всього у кількох сотнях метрів від американського сектора у Західному Берліні. ЦРУ прийняло рішення прорити тунель, щоб приєднати до наших ліній підслуховуючи апаратуру. Операція могла б пройти успішно, якщо б американці не поділились своїми планами з англійцями. За іронією долі протокол наради американської та британської розвідки вів Джордж Блейк, резидент завербований у Сеулі нашою розвідкою. Фактично ми знали про тунель ще до того, як його почали будувати.

Берлінський тунель. Фото з архівів КДБ

Чому ж тоді ЦРУ дозволили довести справу до кінця?

– Якщо б тунель знайшли відразу, це б стало підозрілим і Блейка могли викрити. І потім, тунель був прекрасною можливістю накачувати наших противників дезинформацією. Я був одним з тих, хто підсовував ЦРУ хибні дані. Робота була виснажливою. Уявіть собі, кожна телефонограма складалась так, щоб містити у собі хибні та неважливі достовірні дані. Перед кожною важливою розмовою проводилась репетиція. Так ми працювали майже рік.

І як виглядав тунель?

Підсилююча станція тунелю

Американці люблять все велике. Тунель мав п`ятісот метрів у довжину і був обладнаний за останнім словом техніки. Тут було все для підключення підслуховуючої, підсилювальної та іншої шпигунськоїтехніки до телефонних кабелів на території нашого сектора. Це було значна споруда – під землею можна було вільно ходити і пересувати візки з апаратурою. Янкі люблять комфорт. Якщо б тунель рили ми, в ньому прийшлося б лазити рачки.

Яка найважливіші деза була скинута вами американцям?

– Ну, цього я вам не скажу. Можливо вони і зараз ще не розібрались, що це не було правдою. Ви ж розумієте, навіть сьогодні я не можу вам цього сказати.

Коли гра закінчилась?

– У квітні 1956 року у Берліні були сильні дощі. Ми зробили вигляд, що дощі пошкодили комунікації і, під час ремонту, „знайшли” американський тунель.
Була зібрана прес-конференція, запрошені журналісти, яких ми повели у тунель. Американська та англійська розвідки були зганьблені остаточно!
Потім я чув що нашу дезинформацію в ЦРУ обробляли у продовж восьми років. Вони ще довго не могли зрозуміти що отримані дані нічого не варті.

Пан Ілля, кажуть що колишніх розвідників не буває. Розвідник працює до самої смерті. Скажіть відверто, ви ще у строю?

– Це перебільшення. Мені 80 років. Я старий та немічний підполковник у відставці. Навряд чи такі розвідники комусь потрібні. Все що я зараз можу – поділитись досвідом, звісно, якщо мій досвід когось цікавить. (Ілля Кац посміхається) Якби я був ще в строю, то не став би вам все це розповідати.

Записав Влад Якушев