Що таке свобода, і як її отримати? Чи можна бути вільним у тюрмі і поневоленим, маючи абсолютну свободу пересування? Яку ціну треба заплатити за свободу?
Прочитавши цю статтю, ви не отримаєте всіх відповідей і не станете вільним відразу, але дізнаєтесь, як зробити перший крок до справжньої свободи.

В’язниця є найпотужнішим інструментом впливу на людську психіку. Часто зустрічаються стандартні заперечення, що, мовляв, ніхто не може почувати себе там комфортно і тим більше людина, яку вмістили туди на все життя. Автор не має наміру сперечатися з авторами подібних тверджень, хоча і впевнений, що вони продиктовані лише вузькістю обивательського сприйняття і є судженнями людей, які не мають поняття про суть питання.
Людська істота, вміщена у будь-яку систему координат, починає активно пристосовуватися, перебудовуючи своє світосприйняття. Людина відносно безболісно розстається зі звичками, набутими раніше. Ось тут би зупинитися й усвідомити зміни, що відбуваються, усвідомити, що вона позбулася ниток, на яких все життя шарпалася, як маріонетка. Але ні, переважна більшість осіб, обірвавши старі зв’язки, негайно обзаводиться новими, продовжуючи залишатися до кінця своїх днів добровільними виконавцями чужої волі.

У цій статті ми розглянемо одну з таких залежностей, – товсту нитку, що зв’язує нас зі світом чужих інтересів і намірів. Називається вона «Прагнення до володіння».

Нижче я подаю витяг з листа одного з ув’язнених оренбургської в’язниці «Чорний дельфін», де відбувають довічне покарання.
«Коли надходив вечір, нерви перетворювалися на сильно натягнуті струни. Кожне сказане кимось слово, кожен жест викликали в них вібраційний відгук та перетворювали тіло в якусь подобу невідомого музичного інструменту. Виразно відчувалися діри в емоційному плані. Зрóсла на порядок дратівливість породжувала суб’єктивне відчуття клоуна на арені, який забув свою роль. Все це перемежовувалося то зі станом мисливця в засідці, то з відчуттями безпорадної жертви під певним номером. Світ почав розпадатися. Навколишнє і знайоме з дитинства стало раптом ворожим і чужим. Думки про смерть, що переслідують мене останні місяці, оформилися в стійкі образи. І намір протистояти боровся з бажанням здатися. Сексуальна одержимість вимагала негайної сублімації, бо кількості енергії, які я витрачав на її візуалізацію, не можна було порівняти з енергією, що витрачається під час нормального людського життя, не кажучи вже про вимушену стриманість.

Тілесний запас міцності, накопичений мною раніше, міг вичерпатися будь-якого моменту. Старе спокійне життя залишилося на пероні і з сумною усмішкою махало хустинкою, прощаючись із поїздом, у якому мене везли.

На зміну страху втратити здоровий глузд прийшла тверда впевненість в неможливості цього. Розум методично шукав шляхи порятунку, нові стратегії та тактики виживання. Цілком абстрактне поняття війни і смерті поступово почало набувати форм і об’єктивізуватися.

Часом ставало по справжньому страшно. Бурхливу діяльність змінювала апатія. Такі туманні поняття, як «контроль розуму» та інші, в яких я раніше не відчував жодної практичної потреби і які існували в мені у вигляді інтелектуальних іграшок, раптом матеріалізувалися переді мною у вигляді вкрай необхідних і життєво важливих завдань. Оволодіння емоційної стороною розуму бачилося мені першим етапом у всій цій нечіткій справі. Майбутнє і минуле почали зникати, поступово матеріалізуючись у кристалічно тверде сьогодення. Цей момент мені здався СПРАВЖНІМ і реально необхідним».

Намагатися міркувати про людей, які відбувають ПЖ (пожиттєве ув’язнення), не побувавши в їх шкірі, – справа важка. Тому поговоримо просто про набуття свободи і про те, що ми розуміємо під цим поняттям.
Свобода – слово ємке, й розуміння його настільки ж багатогранне, як і тлумачення багатьох релігійних чи філософських символів. Свобода – це вище досягнення духу, результат філіґранної і одночасно титанічної роботи людської істоти. Прояв цього стану дуже часто супроводжується вчинками, які в повсякденні асоціюються у нас із сильним характером, людським шармом.

Народившись вільними, ми протягом життя поступово втрачаємо цей дар, розтрачуючи його в метушні, дрібній брехні та побутових хитрощах, що ми інколи називаємо вмінням жити. Можна вільно перетинати кордони держав, залишаючись замкненим у клітці умовностей. Можна бути великим мандрівником і одночасно в’язнем, довічно ув’язненим своїми внутрішніми обмеженнями.
Свобода є станом духу, а не місцеперебуванням тіла, і саме його функцією визначається наш потенціал і його кінцева реалізація в будь-якій точці багатомірного всесвіту, хай це в’язниця, сновидіння чи розмова з коханою в осінньому парку.

Давайте спробуємо поглянути на світ, який нас оточує, під кутом більш широким, ніж ми звикли бачити його раніше.
Прагнення до володіння проявляє і відкриває перед нами ту різноманітність речей, серед яких ми живемо і які незмінно перебувають всередині нас, в результаті чого вони перестають бути просто знеособленими шматками матерії. Прагнення до володіння наповнює їх ілюзорною значущістю. Читачеві чудово відомі, в тому числі і з власного досвіду, випадки патологічної прив’язаності до найрізноманітніших предметів, які, з погляду виживання, є абсолютно марними, але зведеними суспільством до ролі фетишів. Приміром, колекціонер, що витратив безліч сил на пошуки і придбання шматка паперу, полотна чи каменю, у разі їх втрати може пережити потрясіння, за масштабом абсолютно непорівнянне з реальною цінністю предмету.

Прагнення до володіння робить нас ланкою нескінченного заплутаного ланцюга. Ми втрачаємо почуття об’єктивності, зливаючись з придбаними речами. Саме тому будь-яка втрата їх за суб’єктивною значущістю прирівнюється до втрати якогось життєво важливого органу, що, природно, є неприпустимим для будь-якої РОЗУМНОЇ істоти.

Не варто сприймати це, як ще одне з численних людських прагнень наставити Вас на шлях істинний чи відмовитися від придбання та володіння. У нашій реальності це неможливо. Це лише рекомендація – позбуватися бажання систематично набувати і утримувати придбані об’єкти біля себе, прагнути постійно контролювати їх.
Приклад: людина тримає у себе вдома величезну кількість книг, якими ніколи не користується, замість того, щоб віддати їх до бібліотеки, де вони, можливо, комусь знадобляться. Чи ще: звичка утримувати біля себе людей, які вам байдужі, або захаращувати квартиру непотрібними речами. Список ви можете продовжити самі. До нескінченності …

Відмова від неконтрольованого бажання мати оголює справжню природу речей. Ви вириваєтеся із замкнутого кола обумовленості. Непомірне прагнення до володіння часто грає з нами дуже злі жарти, перетворюючи потворне і непотрібне на прекрасне і значне в той час, як істина насправді була десь посередині.
Багаторазово перевірене правило говорить, що будь-яка дія породжує протидію. Так само і будь-яке позитивне бажання породжує його негативного побратима, в тому числі і непомірне бажання все тієї ж самої свободи, в результаті, отримує меркантильне підґрунтя, починає маскуватися під вищі шляхетні цілі. Подібних прикладів безліч, ними заповнена вся історія людства і наше життя. Саме це й породжує відчуття удаваної непогрішності людського буття і нашого гіпнотичного підпорядкування його ілюзорним істинам.

Прагнення чи бажання необхідно знеособити, позбавивши його діаметральності, іншими словами прибрати емоційну складову, перетворивши його в стан порожнистості. Цей стан, напрямлений на будь-що, в тому числі і на досягнення свободи духу, неодмінно приводить до звільнення від непотрібних і марних вчинків, роблячи життя більш насиченим і звільняючи його від непотрібного сміття.
Існує величезна кількість технік, що дозволяють реалізувати стан свободи – це техніки різних релігійних напрямів, магічних шкіл, бойових мистецтв і сект йоги, але всі вони об’єднуються однією неодмінною умовою – стійкою мотивацією і чіткістю мети. І вже зовсім не обов’язково бути віруючою людиною, щоб виконувати шість із десяти основних заповідей, які об’єднують всі школи та секти світу, і без яких шлях до свободи так і залишиться красивою казкою. Ці заповіді вірні для всіх часів, бо являють собою енергетичну формулу взаємодії розумних істот.

Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі.
Не вбивай.
Не чини перелюбу.
Не кради.
Не свідчи неправдиво на свого ближнього.
Не бажай дому ближнього свого, не бажай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що є у ближнього твого.

Автор чудово усвідомлює всю складність практичного виконання викладених ним ідей, які абсолютно не є революційними, а лише подаються ним у злегка зміненому ракурсі. Індивідуальна, цілеспрямована робота над собою передбачає особливий склад характеру і специфічний життєвий досвід, тому туди, де відбувається навчання подібним навичкам, натовпами не ходять і за руку ніхто нікого не приводить. І лише пройшовши через темну ніч душі, можна познайомитися з тамтешніми мешканцями.
Далі буде…

Альбрехт ФЛОЗЕНБЕРҐ